Жидачів. Миколаїв. Заклад

Дивлюся на мапу Львівщини. В яких містечках і с.м.т. ніколи не був. Серед невеличкого списку засвітилися райцентри Жидачів з Миколаєвом. Є неділя. Є погода. Їду.

Старт о 8.26 з приміського мукачівкою. Вихід на ст..Миколаїв. На зупинці в Розвадові стою хвилин п’ять. Приїхала журавненська. Сім гривень і за пів години я в Жидачеві. 

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Десята ранку. Виходжу на початку містечка. Вернувся на міст через Стрий. Ось там бачите старий міст. По ньому не можна. Сильно аварійний. Рибалкам пофіг!

Йду головною вулицею Шухевича до центру. В церкві Воскресіння – ранкова Служба Божа. 

В моїх руках схема Жидачева з Гугла з деякими памятками і не памятками. Пройшов трохи далі. Бачу тре повернути ліворуч. Десь тут має бути класний особняк. Є такий. Гарний. Тепер тут Народний дім.

Напроти на диво доглянутий пам’ятник радянським воїнам-визволителям.

Вернувся назад. Незабаром центр. Бо міська і райрада (в народі “білий дім”) має бути в центрі.

Поруч ше не завершений собор Жидачева. Гарне місце. Про архітектуру я промовчу.

Моя реклама

Хтось в це не вірив, що можливо зробити, а ми взяли та й зробили! ПОБАЧИТИ РЕЗУЛЬТАТ..

Поблизу, біля парку є польський костел Успіння. Біля входу на його територію просвітіться короткою історією Жидачева (ще й польську вивчите).

У костелі, звісно, йде богослужіння. Костел чималий і стильний. Повністю фотографується в кадр тільки з ПН-СХ.

Звідси я пішов на Комсомольське озеро. Мабуть, його викопали комсомольці:)

Хто не виспався – засинає дивлячись на нерухомі поплавки. Перша думка – це жінка. Ех, ні. Напівлисий.

Доріжка привела на Замкову гору до пам’ятника Борцям за волю України. 

Звідси панорама на північ та схід – закачаєшся… Потім поплентався на південь. Вийшов на вул..Грушевського. Дві вулички йдуть паралельно одна одній. Між ними – парк. Так цікаво дивитися на забудову. По одній стороні двоповерхові сталінки-хрущовки-брєжнєвки. Збудовані для колишніх роботяг з ЖЦПК, очевидно. По іншій стороні – стара одноповерхова забудова. Садибного типу. Живе-доживає віку. Ось один з прикладів (зверніть увагу на форму даху!)

На попередній кадр пішло до п’яти сек. Не встиг я виключити фотокамеру, як з вікна хати: “Нашо то робите?”. Я: “Для себе”. Звідтам: “Прошу?”. “Для себе, кажу!”. І пішов далі. Місцевий будинок культури – типова совєтска архітектура. 

Від роздоріжжя на Ходорів-Журавно топаю в напрямку Журавно. На підході до перехрестя на Львів-Журавно-Ходорів збоку скромненька автостанція. Чогось на неї задивився. Мене обганяє білий бус “KIA”. На перехресті гальмує. З вікна висувається водій в капелюсі: “Друже, не підкажеш куди на Тернопіль?”. Поки я догнав, шо то він до мене і спробував зорієнтуватися де ж до Тернополя, дядько тисне на газ і їде прямо. На Журавно-Калуш. Я підходжу до перехрестя і бачу не дуже примітний вказівник. До Тернополя ліворуч. Водію не пощастило. Переходжу залізничний переїзд. Я в районі “Запереїзд”. Дороги розходяться: ліворуч на Журавно, праворуч – до Гніздичева. Біля дороги трохи продавців розкладають всякий дрібно-дешевий крам – виявляється в цьому районі нині празник. На дошці біля нової деревяної церкви так написано.

Від церкви я рухаюся дорогою уздовж колії. Сонце пече. Як в степу. Комахи-кровопивці докучають. Прийшов на сиротливо-самотню залізничну станцію.

Потім дорогою з іншої сторони колії вертаюся назад. На автостанцію Жидачева. Обганяю пішки чоловіка трохи “під газом”. Він: “Ти шо з поїзда?”. Я: “Ні, поїзда ше нема”. “Додому йдеш чи на празник в Запереїзд?”. “Ага, додому, додому”. На автостанції останнім забігаю в львівську маршрутку, даю 7 грн. і назад в Розвадів. Па-па, Жидачів. За годину і 45 хв. немало побачив.

Через пів години вже в Розвадові. Сів на зупинці. Швидко пообідав. До найближчої електрички на Львів – півтори год. Отож, Миколаїв – я до тебе! Колись не раз їхав через нього. Так ніколи не вийшов. Майже за пів години пішки починаються перші будівлі. Житлові. Знову радянської архітектури. Для робочого класу. Цементярів. 

Ось і цвинтар. Прямую до каплиці на ньому. Над її входом (переклад з польської): “На хвалу Богові, а для себе на спочинок КАРОЛЬ ВІММЕР Секретар Пошти і Службовець к. (незрозуміле слово) Миколаєва збудував Р. Б. 1844”.

Потім мій паперовий джі-пі-ес збився – я пішов не тою вулицею. Далеко не зайшов – місцевий хлопак вернув. Йду вгору. В православній церкві Покрова(?) щойно закінчилося богослужіння.

Якшо йтимете далі цією вул..Воз’єднання, то прийдете до площі. На ній – миколаївський клуб. СРСР вмерло, а його будівлі живуть.

Далі якимись провулками спустився донизу, на головну. Біля греко-католицької церкви св..Миколая тиша.

Ше пару метрів і ось він центр райцентру – велика фігура Богородиці з покровом (в лівому кутку – динамічний пам’ятник Шевченку Тарасу).

За ними – центральний парк. За парком бачу польський костел св.. Миколая. Тут фоткай з якої хоч сторони.

З центру Миколаєва рухаюся на північ вул..Львівською. Бо бачив з-за дерев бані нового храму. Він будується громадою УАПЦ в північному районі Миколаєва.

Зрозуміло, що я не все в райцентрі побачив. Але головне про яке знав – так.

На електричку не встигну. Наступна до Львова аж о 18.09. Питаю в людей на зупинці: “Скільки тепер маршрутка до Львова?”. Кажуть, що десять. Але ж тільки обід! Чого так рано додому. Розкриваю топокарту. Та-а-а-к. Нині буде трійця – чекай мене Заклад (наголос на другій А). Як туди дорога? Люди кажуть йти прямо, а потім на перехресті ліворуч і весь час просто. Так і карта показує. Вже серед шляху починаю розуміти, що зробив дурницю – тре було в Миколаєві купити пляшку води. Своя – майже закінчилась. Сонце шкварить. Правда здійнявся вітер. Перейшов миколаївську об’їзну. Незабаром поворот до Закладу (прямо до с.Демня). На роздоріжжі каплиця з фігурою Богородиці. Під Її ногами на півкулі звивається змій. Так, що видно 666.

Знав, що в Закладі є колишній палац і виправна колонія. Якраз вона першою зустрічає рідкісних зайд-туристів. Наганяє депресію навіть в сонячний день. Акуратно фоткаю їхню каплицю за мурами – не хочеться, шоб мене з камерою побачила охорона і затягнула за дріт:)

Виявляється в Закладі навіть люди живуть. Буквально по сусідству (огорожа в огорожу) зі зеками і душевнохворими, яких тримають в колишньому палаці (тепер психіатрична лікарня). Перед її відкритими воротами (не думав, що так буде) ліворуч коротка вуличка зі старими хатинками (очевидно, раніше тут жила обслуга палацу). І нині хтось живе.

Зайшов на територію психлікарні. Якісь пацани збоку на стадіончику ганяють м’яча. Навколо більше нікого. Фасад палацу на жаль заступають дерева. Але вони не сховають величі цієї будівлі. Нехай і пошарпаний, загратованими вікнами все одно справляє враження. Підходжу до головного входу.

Думаю, зара вибіжить який невиліковний пацієнт і накинеться на мене. Та ніхто навіть не вийшов з корпусу. То я собі пішов до його північної частини.

Двері до речі всі повідчинені. Загратовані вікна також відчинені. З глибини кімнат чути то сміх, то крики. На деяких вікнах висять старі подерті простирадла, поношений одяг. Неприємне видовище, хочеться звідти скоріше втекти. До речі, якшо б хтось з лікарні і втікав, то ніщо не зупинить – огорожі з північної сторони нема. Відразу городи і поля. Зайшов я з тильної сторони палацу – хоч тут без дерев. Правда з вікон на мене дивляться дві пари дуже зацікавлених очей. З цигарками в зубах. Я сфоткав фасад і назад.

Покидав я цей Заклад трохи в пригніченому стані. Земля негативу чи як? Вийшов назад на трасу. Пригадую, що в лісі мають бути руїни каплиці. Але зара літо. Який ліс, які руїни! Сів собі збоку перекусити. Зупиняються три фури. Як розумію зі Словенії. Поки я їв і думав чи не спробувати напроситися до Львова, фури поїхали. Що робити? На зал. ст.. не піду – до електрички ше довго. Тут, на об’їзній Миколаєва маршрутки-експреси (типу дрогобицька-трускавецька) не зупиняються. Вирішую йти по трасі в напрямку Львова, поки не дістануся до зупинки в с.Тростянець (перед в’їздом у Миколаїв). Помало рухаюся трасою. Думаю про життя. Про першу дівчину з дитинства думаю. І чому я зараз тут, на сонці, пішаком, а не відпочиваю десь з масою народу на озері також  думаю… Мої думки обриває ущерть набитий людьми старенький “Москвич”, який раптом гальмує метрів за 20 від мене на протилежній полосі. З авто вискакує молодий водій і пробує вклинитися між шаленим трафіком. Тобто перейти на мій бік. Якось перебіг і до мене: “Ви не скажете де тут у вас миколаївський кар’єр?”. Я чомусь відразу: “Вам який кар’єр? Напевно з водою? Задорожна?”. “Так-так, в Задорожну”, - радісно закивав головою хлопець. Кажу, щоб їхали до перехрестя, повертали праворуч на Заклад і згодом польова дорога ліворуч (бачив по ній йшли люди) прямо має привести до озера. Чоловік до автівки, тисне на газ і компанія рвонула до омріяної води. Я ж дістався до зупинки в Тростянці. Сиджу, чекаю на маршрутку. Біля зупинки гальмує новий чорний джип Ssang Yong. Трохи стоїть. Потім відкриваються бічні двері і звідти виходить дівчина. Симпатична, низенька і з та-а-а-ким довгим розпущеним волоссям, шо я аж рота роззявив. Собі думаю чи не приклеїтися до неї. Бачу, що їде до Львова. З сумкою. Аж ось з Миколаєва женуть дві маршрутки: перша (Пісочна-Львів) мені не підходить – їде до пл..Петрушевича, друга Дашава-Львів – підходить. На жаль, дівчина сіла в першу, а я в другу. Взагалі-то в неділю по обіді до Львова на маршрутки час пік. Я і так добре находився, а тут ше стояв до Львова всю дорогу. В салоні традиційно почалися розборки: “Мужчина, закрийте вікно, бо дує!”. З іншого крісла: “Женщіна, ви хатітє штоб ми задохнулісь?”. Дядько з села: “Та прикрийте так троха, бо то зара комедія буде”. Якось доїхав до Привокзальної. І то за 40 хв. Фінальний ривок іншою “розпеченою бляшанкою” і я – вдома. Неділя точно марно не пропала… А у вас?

Підсумок: в Жидачеві є на що подивитися. Містечко маленьке і компактне. Дуже старе за віком. Але я тут не відчув особливого духу Жидачева. Час, воєнні та повоєнні роки, видно, зробили своє. Щось подібне враження і про Миколаїв. Правда тут цікавого побачив трохи менше. Колишній палац в Закладі безперечно вразив. Масштабом і неприємною аурою навколо.

Час у дорозі: зі Львова>до Львова – 7 год. 57 хв.

Бюджет на дорогу: маршрутки по Львову + маршрутки міжміські + електричка  4+22+8=34 грн.

Гігантський інтернет-архів "ДЕРЕВЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ" 

ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ