Букачівці. Чагрів

«Де ж поділися люди?», - запитую подумки себе недільним післяобіддям, йдучи порожньою вулицею селища. «Сплять, розійшлися по гостях чи поховалися від об’єктива фотокамери?”. Е, ні то, ні друге, ні третє. Просто я потрапив до селища Букачівці…

В останню неділю останнього місяця осені, за компанію з двома велосипедистами їду (без ровера) дизелем через Ходорів на Франківщину. У Ходорові прощаємося тимчасово – вони покрутили педалі на Рогатинщину, а я через годину стартую дизелем Ходорів-Франківськ. 

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Через якихось 45 хв. виходжу на совєцького вигляду залізничній станції невідомих мені Букачівців

Далі розповідь піде у зворотньому до реальності напряму. В мене вже виробилася звичка на рівні рефлексу – «вийшов на залізничній станції – пішов перефоткати розклад потягів». Отож, маю три з половиною години до відправлення (о 16.13) дизеля на Ходорів. Перед поїздкою скласти собі уявлення «що це за Букачівці і з чим їх споживають» особливо не вийшло – нема в інтернеті забагато світлин селища! Закралася підозра, що в цьому населеному пункті дивитися особливо нічого. Ага, біля залізничного переїзду вже побачив муровану каплицю на цвинтарі

Простенька з вигляду невеличка будівля, збудована ще на поч. 19 ст., відновлена в кінці того ж століття, на початку 20 ст. розширена і по тому освячена в 1926 р. В неділю мені сюрпрайз – двері до каплиці відчинені! Думав в середині хтось є. Тихенько зайшов, оглянусвя, нікого!!! Не бояться тут неадекватних типів (пияки, наркомани, клептомани та інші «…мани»)

Ой, мало не забув – десь читав, що в невеликий період «за совєтів» Букачівці були навіть райцентром! Пізніше я в цьому переконався, а перше нагадування про колишній осередок радянського керівництва у Букачівцях прямо на цвинтарі

Моя реклама

Думаєте що це проста книжка? Інші також так думали, але коли її придбали, тоді від здивування не могли повірити що таке можливо! Хочу ПЕРЕКОНАТИСЯ!

Рухаюся вулицею в центр селища. Якось трохи збентежений чи як відсутністю яких-небудь букачівчан на дорозі. Дивне враження ніби потрапив до натурних зйомок фільму жахів – навколо тиша і нуль народу. Опа, вже не нуль, а нуль цілих і чотири десятих – зі двору на тротуар вийшла дитина, подивилася в мою сторону і швидко забігла назад. Час од часу туди-сюди проїде авто. «Букачівські-близнюки» при центральній вулиці

О, чим далі в ліс центр, тим цікавіші речі потрапляють в поле зору… По іншу сторону вулиці бачу наразі найсимпатичніший, правда покинутий будиночок в Букачівцях. Вище нього – хатинка місцевої сільради

На тій же вулиці будівля місцевої лікарні – якби не відповідний вказівник при тротуарі, нізащо б не здогадався…

Передімною поворот ліворуч. Біля нього стоїть …оля-ля, невірю, це справді напис «Готель»? Я – в нокдауні. В Букачівцях є готель! А за «два кроки» від нього що це таке виглядає? Клас, в селищі зберігся польський костел Всіх Святих з 1838 р. – ну, хоч щось велике і цікаве…

Правда, його місце розташування кепське – можна хіба з фронту фоткати

Вернувся на дорогу. По лівій стороні дороги завмерла в камені скорботна жінка – ще один вияв совєцького минулого Букачівців

Так-так, це мабуть найбільша будівля в центрі селища – памятка архітектури радянського значення – типовий проект «Будинку торгівлі»

Напроти нього, в парку, віддавна сумує Тарас Григорович…

А ось на цю непримітну будівлю при дорозі в центрі я б і не звернув уваги, але думаю, подивлюся на табличку. «Клуб». Ну це занадто… якось скромно…

Спускаюся дорогою вниз, до мосту через Свірж. Стара хатка з галереєю поблизу вулиці

Ще трішки і я підійшов до єдиної побаченої мною церкви в Букачівцях – Різдва Христового 1855

Мабуть, наймасштабніший тризуб який довелося бачити в таких селищах. Біля входу на церковне подвір’я. Патріотично. Тільки чому слово "Україну" не замінили на "Букачівці"?

Нижче церкви колись стояла синагога – в Букачівцях жило маса євреїв (бо де торгівля – там євреї). Тепер на її місці знаходиться якась житлова хатка… За якихось двісті метрів на схід від теперішньої церкви до війни стояла ще якась культова будівля, замість неї зараз зараз поставлений промисловий об’єкт(?). Пора уявно перенестися назад на північ Букачівців. На роздоріжжі Чернів-Чагрів, де раніше ніби стояв хрест, побачите монументальну ведмедиху з малими…

Мене чекає п’яти – шести кілометрова дорога до села Чагрів, у якому збереглася деревяна церква Покрова Богородиці 1890. Непоганої якості асфальтівка в’ється немов молода гімнастка серед пагорбів та хатинок піднімаючись все вгору і вгору. До слова, на півночі Букачівців, десь там під ліском, за будиночками, бачив немалі руїни подібні до башт чи щось того… Он де, виявляється, починаються Букачівці – аж на перевалі під лісом! Як будете їхати зі сторони Рогатина то побачите таке

На гербі – Богородиця з Дитям стоїть на місяці, позаду них яскраве сяйво…

Тепер дорога пішла вниз. Попереду бачу мету поїздки – чималий Чагрів. Праворуч в долині видно став на річці Охаба. Перед селом обганяє маршрутка-«ГАЗелька» Франківськ-Підмихайлівці. Вже в Чагрові розглядаюся навколо. Перед поворотом до сусіднього села вказівник – спробуйте його прочитати на швидкості! Краще не пробуйте…

Навпроти повороту, в оточенні старих дерев, дивом збереглася ось ця скульптура на височезному постамені, на якому нічого не пише…

Хатинки в Чагрові або довоєнної будови, або з 1960-х рр. або сучасні. Автобусна зупинка. Без лавки. Зате розмальована…

З головної дороги повернув праворуч. То, як розумію, центр Чагрова – чимала школа, погруддя Шевченка, прапор…

Але мене цікавлять фото дер. церкви, яка он попереду. Е-хе-хе, відчуваю, що просто так тут фото не зроблю – перед воротами і навколо церкви збираються місцеві люди. На молебень. З дороги робити фото не зручно – заваджає глуха деревяна огорожа. Зайшов з тилу. Зробив фото. Бачу хвіртку в кутку огорожі. До неї йде якась жінка. Побачила в моїх руках фотик. Питає, нашо я фотографую. Кажу, що для себе. Йду за нею на подвір’я. Вся увага на мене (так це ненавиджу!). З досвіду знаю, що краще піти запитати дозволу, аніж робити фото, щоб потім на тебе з криками «А хто вам дозволив знімати, га?». Бачу біля входу до захристії стоять два чоловіки – середніх років і старший. Відразу зрозумів/відчув, що той молодший не простий смертний, а явно якийсь керівник (потім сказали ніби голова церковного комітету). Я привітався. Кажу, що просто турист, їхав через село, хочу собі зробити зовні фото церкви на пам’ять. Голову це трохи розізлило – він мені типу «нема тут чого фоткати і дивитися нема чого – йди собі звідси!». Мабуть, я в той момент таке очікував, тому спробував тимчасово зав’язати розмову зі старшим чоловіком. Видно, що людина проста, «без понтів», спокійно розказав, що церкву ремонтували в 2010 р. (оббили дер. вагонкою, хоча людям пропонували пластикову!, піддашшя перекрили новою бляхою). Показав могилу жінки, яку похоронили біля каплиці, що збудована її коштом. Ну і найцікавіше, з чого я власне і почав розмову з тим чоловіком – дві таблички з німецькими написами на старих, покинутих деревяних хрестах. Це – лейтенант і оберлейтененат, які були вбиті (російськими солдатами?) тут в один день

Їхні дані передали в міжнародну пошукову організацію, але ніхто не відгукнувся… Врешті чоловік пішов, а голова церковного комітету, як партизан із засідки, тишком спостерігає що я далі робитиму. Не для того я перся в цю далечінь, щоб вернутися без нормальних фото даної церкви. Я підійшов до голови і кажу, що мені без проблем показати документи, нехай навіть переписує всі дані… Чоловік подумав і просить показати їх. Витягую копії (бо оригінали зрозуміло не ношу!) паспорта і навіть диплома! Голова церковного комітету з професійним виразом обличчя починає гортати взад-вперед листки, а потім починає звіряти моє фото на документах з моїм виглядом!!! Якби це було прикордонне село – я б не здивувався. А тут, в якомусь Чагрові, на тебе дивляться немов на якогось… 

Думаю собі, зараз голова комітету, щоб показати свої повноваження, скаже, що це не я на фото в документах, скоріше це підробка, тому буде викликати міліцію J)) Після перечитувань кожного рядка з документів та перевірки співпадіння фото чоловік мовчки віддає назад мої копії. Питаю, чи можна зробити фото церкви? Чоловік щось незрозуміло відповів, на кшталт «та можна». А сам якось так дивно поглядає на мене. Я для гарантії перепитую чи все таки я можу без проблем зробити світлини зовні церкви. Погоджується. Я зробив ще декілька фото з подвір’я церкви і вийшов на дорогу. Думаю, зроблю собі ще загальне фото церкви з дзвіницею. 

А перед брамою стоять чоловік з жінкою і чомусь спостерігають за мною. Поки я наводив фотоапарат щоб всі будівлі помістилися в кадр, краєм ока бачу, як чоловік, що стояв біля брами витягнув мобілку і направив в мою сторону! Мабуть, хотів зробити документальний доказ підозрілого типа, який в неділю насмілився з наплічником дістатися до чагрівської церкви, щоб зробити собі декілька фото!

З Чагрова до ст. Букачівців йду шість км. І думаю всю дорогу. Чому так? Мені просто не щастить чи це народ перетворюється на…? Думаю, останній варіант правдивий. В цьому я зайвий раз переконався побачивши драматичну подію в недільному переповненому дизелі Ходорів-Львів…

Підсумок: ну, Букачівці мені як скромна сільська дівчина, не дуже вродлива, не вимоглива (на кшталт «Коханий, ти ж обіцяв мені Samsung Galaxy останньої моделі – я хочу бути найкрутішою в районі!), зовсім не лінива, але на себе часу не вистача :) Пам’ятатиму десь так…

Бюджет на дорогу: маршрутки по місту+приміські потяги: 4+30=34 грн.

Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!
 

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ