Бережани

Якось переглядаючи свій фото-альбом з подорожей за 2002-2005 роки я згадав, що перший і єдиний раз був у Бережанах ще 21 жовтня 2002 року. Тоді, сонячного осіннього дня, містечко викликало в мене захоплення. «Чому не повернутися сюди ще раз?», - запитав себе. Збираюся в дорогу і ви зі мною (БАГАТО тексту і понад 70-ть фото!!!)

Мабуть, ви впевнені, що назва "Бережани" походить від людей, які жили на березі (наприклад, річки). Зараз я вам напишу легенду звідки пішла назва поселення, а ви самі вирішуйте, де правда ближче...

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Колись давно-давно, коли на тому місці де тепер стоять Бережани, не було ні замку, ні ставу, ні автостанції, жила собі в хатині самотня жінка. Без чоловіка і дітей (уявили психологічний стан господині хати?). Якось їдуть цими місцями бояри-податківці разом зі слугами і вишукують простих людей з яких можна було б здерти грошей/продуктів для відправлення до стольного града Києва... Побачили здалека хатинку під лісом і поїхали в ту сторону. Назустріч їм чоловік на коні з розбитим обличчям. Бояри до нього: "В хаті під лісом хтось живе?". Вершник на ходу замахав руками і встиг прокричати: "Бережіться Анни!". Бояри здивовано переглянулись між собою, а старший з них крикнув до свого писаря: "Пєтя, намалюй-но на березовій корі схематично ліс, а збоку квадратиком познач хату і підпиши "Бережіться Анни". Всі присутні дружно зареготали, а Пєтя скорочено нашкрябав "Береж. Анни". "Ану покажи що там вийшло?", - звернувся до писаря керівник податкової банди. Пєтя урочисто показує кору, на якій великими буквами видно "Береж. Анни". "Чого скорочено?", - розлютився боярин. "Букв багато, не поміщалися...", - перелякано відповів писар. "Нехай буде, - трохи заспокоївся старший. - Тоді запам'ятаємо це місце, як написав Пєтя". Ось так з легкої руки писаря, навіть після смерті жінки, мальовничу місцевість всі почали називати "Бережани".
 

Отож, намилувавшись дорогою чудовими краєвидами, десь біля одинадцятої години по лівому борту автобуса побачив великі озера-стави – отже, Бережани вже ось-ось. З запізненням на п’ятнадцять хвилин ( о 11.15 ) чортківська маршрутка заїжджає на бережанську автостанцію (розташування на карті), яка тут монополіст в плані “заїхати-виїхати з Бережан громадським транспортом»

01.

Біля дверей автобуса відразу черга бажаючих потрапити всередину, а я неспішно виходжу на давно неходжену мною землю мальовничо-романтичних Бережан… Вже за традицією йду всередину автостанції, щоб перефотографувати розклад руху автобусів і подивитися коли ж буде зручна по часу маршрутка до Львова. Ага, тепер все стає зрозуміло – я маю аж три з половиною години до зворотнього автобуса, що, як на мене, аж забагато… Витягаю фотоапарат, схему Бережан з позначеними потрібними мені об’єктами і – вперед розминати засиджені м’язи )

Недалеко на південь від автостанції бачите 2,5 поверховий окремо стоячий будинок з сірими стінами ? Це – залізнична станція (на карті).

02.

Вона давно мала б вмерти, але ще животіє. Зайшов я всередину. Наївний, хотів подивитися розклад руху приміських дизелів. Передімною якісь дві жінки щось там випитували в пані за вікном (касирку), а я в той час зі здивуванням оглядаючи стіни невеликого приміщення ніяк не міг зрозуміти чому на видному місці нема розкладу? Жіночки пішли і тоді питаю касирку: «А де можна взнати розклад?». Жіночка завченою скоромовкою до мене: «Вам на Тернопіль? Зараз скажу… Так, в Потуторах 4.59 і 16.59, але ви краще приїдьте скоріше. Можете в Жовнівці сідати, але там потрібно питати де є зупинка…». А я такий здивований до неї: «А хіба до Бережан дизель не заїжджає?». Тут вже жінка дивиться на мене як на нег…, ой, я хотів сказати «афроамериканця» і відповідає: «Та вже десь три роки…». Касирка через загратоване вікно повідомила, що замовляє чи то продає квитки на пасажирські потяги які їдуть з інших міст і то, каже, що люди щораз менше приходять «бо нема чого їздити…». Дивно, що ця станція (дехто називає «вокзал», але ж будьмо коректні) ще не зачинилася… Ось тому і автостанція в Бережанах живе і житиме-зароблятиме вічно) Правда, видно автобусний розклад до обласного Тернополя не дуже, бо десь в обідній час буднього дня сам бачив невелику юрбу людей, які стояли при трасі в сторону Тернополя і зупиняли попутні авто, а один чоловік навіть піднімав над головою картон з написаним словом «Тернопіль»… Добре, з транспортом ви все зрозуміли, сподіваюся…) З автостанції я йду в західному напрямку (тобто, спиною до фасаду автостанції, а лицем від неї) і ось вже по праву сторону серед дерев видно його. Символ міста. Його (символ) ніби не змогли захопити вороги чи не поспіль двісті років. «Як це можливо?», - спитає допитливий читач. Все просто – його збудували в долині, а поруч протікають дві річки. Одна з них зараз виглядає ось так (разом з безстрашним котом-труболазом)

03.

Моя реклама

Для тих, хто любить подорожувати по Прикарпаттю. Вона вам допоможе!

Ну що, любі друзі, перед вами «Комплекс замку Сенявських» (на карті) разом з парковою територією – прошу уважно вивчати схему, це для вас старалися-малювали)

04.

Ви фанат-екстремал селфі під руїнами і смієтеся з попереджувальних табличок «Обережно, обвали!» ? Тоді ви будете просто пищати від захоплення позуючи під цими стінами з улюбленим і дорогим вашому серцю смартфоном…

05.

Кого не цікавить селфі, той може почерпнути історичного – дивіться вгору і читайте про «Замок» і «Каплицю Сенявських» яка є у внутрішньому дворі…

06.

Бачите на фото браму (зварену з металевих труб)? То і є вхід до внутрішнього подвір’я замку, який охороняють також дві молоді собаки, що підозріло поглядали на одинокого туриста, котрий в не сезон і ще й на свято святого Дмитрія вирішив потурбувати їх і охоронця-касира ( сидів у будці по ту сторону брами )…

07.

Вхід всередину платний (шкода, що не додумався сфотографувати прейскурант, який висів ліворуч брами). Пригадую, що за дорослого треба заплатити 10 грн. Я подивився через браму на каплицю Прсв. Трійці, яка вся в риштуваннях…

08.

Потім подивився на так-сяк зроблену копію замку, яку дбайливі руки захистили шнурками від «диких туристів»…

09.

Подумав собі: якщо замок в такому стані, то що там всередині може бути такого, що мене б страшно зацікавило? Щось би мало бути, інакше, навіщо треба платити за фотографування, це ж не просто так… Одна з замкових веж, яка дивним чином зовні гарно збереглася і на якій нема попередження, що вас може щось раптово засипати…

10.

Трохи вежі, мурів і каплиці, яку зі скрипом, але якось відновлюють…

11.

Тут добре видно, як фрагмент муру просто обвалився…

12.

Обвалилася частина кладки вежі…

13.

Слово «обвалився-обвалилася» тут можна вживати безкінечно… Класичний фото-ракурс Бережанського замку. Хто такого фото не має, той не був в Бережанах ))

14.

Аркада в стіні вистояла…

15.

Герб вирізаний з каменю вистояв…

16.

Навіть пам’ятна дошка про князя Ференца Ракоці і вінки зі стрічками в кольорах мадярського прапора і ті вистояли…

17.

З цієї сторони всі отвори завбачливо замурували цеглою – нема чого без квитків лізти всередину)

18.

Ще одна перспектива – і будемо заокруглятися з тим замком…

19.

Нема листя – є панорама. Прощальний погляд. Просто без слів…

20.

Біля замку, на парковій території є такі яскраві речі. Називаються – гойдалки. Але ж то в когось буйна фантазія грала, щоб таке створити…)

21.

Йду до серця Бережан. По дорозі, на перехресті по лівій стороні бачу будівлю пожежної частини (на карті), збудовану на початку ХХ століття.

22.

Всередині через прозорі ворота видно вилизані до блиску три червоного кольору пожежні автомобілі. Біля тротуару ліворуч і праворуч в’їзду на постаментах стоять такі-от я б сказав “римські легіонери» (можливо, так колись одягалися пожежники?)

23.

Вже на підході до площі Ринок в нішах розташовані фоторепродукції картин, які запалюють в туристах сильний вогонь романтики і любові до Бережан…

24.

Такий собі внутрішній балкончик будиночка біля серця райцентру – люблю такі деталі…

25.

Сподіваюся, ви ще не змучилися, бо ж пройшли всього нічого…) А тим часом ми вже на площі Ринок (на карті)… Фрагмент забудови площі

26.

А який же Ринок без ратуші?

27.

В центрі Бережан страшенна конкуренція. За халявну їжу. Між пернатими, яких, так виглядає, тут сила-силенна зі всього Бережанського району…

28.

Мені цей вид на ратушу сподобався…

29.

А можна ще й з такої точки…

30.

Крім всюдисущих голубів на Ринок з’їжджаються чимало матусь з дітьми… Місцеві не поспішаючи прогулюються чи йдуть у справах, вітаються з кожним другим зустрічним, поруч гучно грає радіо – хоч видно плин бережанського життя… А мене потягнуло до внутрішнього дворика ратуші, де я заліз в якийсь кут, щоб помістити вежу в кадрі…

31.

Всередині бачу гору каменюк, старий віз і мало не на кожних других дверях вивіска зі словом «Музей…»

32.

Вийшов з дворику на іншу сторону площі і обернувся назад…

33.

Стараюся дивитися не тільки під ноги, але й часто піднімати голову догори – тоді можна побачити на краю площі Ринок, наприклад, такий ліхтар…

34.

З бідною ратушею, яка давно плаче за ремонтом, закінчимо… Напроти неї - яскравий греко-католицький собор Пресвятої Трійці (на карті) – я б сказав «найбільш живий акцент» в серці міста…

35.

В такому ракурсі молодий Тарас Григорович немов біжить до входу в собор…

36.

…А тим часом його вітає один зі святих з мечем в руці)

37.

В Бережанах можна чи не всюди бачити (якщо захотіти) такі перспективи, від яких мені просто дах зривало… От наприклад така – собор і ратуша…

38.

Оскільки двері собору були відчинені, то я зайшов всередину (служба вже закінчилася) і зробив фото інтер’єру…

39.

Від собору я попрямував на північ, в сторону виїзду з Бережан до Нараєва і Перемишлян. Обернувся і побачив (зліва направо): інша частина виховної колонії з високими стінами колючого дроту, стрімкий дах костелу з темно-червоної маталочерепиці і жовтого кольору бані собору…

40.

Знаєте, вистачить відійти від площі Ринок буквально метрів 50 і все – навколо ні людини, іноді прогуркоче якесь авто, а так відчуття немов люди сховалися в своїх домівках, хоч на дворі тиха погода без опадів… На куті біля головної дороги є капличка. Біля неї я повернув ліворуч і почав підніматися вгору, попри стіни центральної частини виховної колонії… Колись тут був бернардинський монастир з Миколаївським костелом (на карті). Тепер церкву називають «Пратулинських мучеників». Кажуть, в неділю навіть пускають на територію колонії, щоб зайти до церкви, яку з-за височенного муру ось скільки видно…

41.

Якщо хочете побачити церкву трохи більше, тоді йдіть собі в сторону костелу, там з вулиці буде такий вид…

42.

Якщо ви вже дісталися Бережан, то маєте обов’язок піти на гору, де є виховна колонія і звідти отримати незабутню естетичну насолоду розкішним краєвидом центру міста…

43.

Чесно, Бережани для фотографа – безкінечний рай…

44.

Зійшов з гори назад в центр, але тепер піду по його західній частині… Ага, поки не забув – якщо ви потрапили в полон аури цього міста, то будьте дуже обережні – фотографуючи на вузьких вуличках можна запросто зашпортатися і впасти або ж потрапити під колеса автомобілів! Ось це, якщо не помиляюся, тильний фасад колишньої Допомогової каси (1910 р.), а сьогодні «Ощадбанку» (на карті)…

45.

Навпроти через бічну вулицю симпатична будівля також з початку ХХ ст., в якій тепер «Укртелеком» (на карті)

46.

Ще цікавий триповерховий будинок (на карті) біля теперішньої поліклініки (не знаю що там всередині)…

47.

Гігантська будівля колишнього крайового суду (1920 р.) в якій тепер Бережанський агротехнічний інститут (на карті)…

48.

Навпроти інституту але на іншій вулиці під назвою Вірменська збереглася скромна церковця. Вірменська. Ще з 1764 року (на карті). Закрита на замок…

49.

Якщо йти вулицею Вірменською до костелу і подивитися на хвилинку назад, тоді вашим очам відкриється такий вид…

50.

Тепер прийшли до масивного зі стрімкими дахами костелу святих апостолів Петра і Павла (на карті)…

51.

Погляд на нього крізь гілки дерев з іншої сторони (можливо, де розташована дитяча школа чи щось таке…)

52.

Костел і дзвіниця захоплюють строгими монументальними формами…

53.

Стильний (як на мене) вхід до костелу…

54.

На подвір’ї погруддя Папі Римському, який дивиться в сторону центру міста…

55.

Маючи час від костелу я пішов догори вулицею Лепких і повернув у перший поворот праворуч, а потім на роздоріжжі ліворуч і далі прямо в тупік. За брамою побачите чималу вільну територію – колишній єврейський кіркут («цвинтар» по нашому) (на карті). Посеред нього стоїть капличка…

56.

Недалеко неї відновили групу десь з восьми мацев (надгробних плит) на яких з фасадної сторони щось написано на івриті, а з тильної сторони бачив напис латинкою…

57.

На краях кіркута то тут то там ще є похилені мацеви, а через сам цвинтар видно втоптану стежку, по якій мешканці поблизьких будинків (так думаю) ходять напряму до центру… З кіркута перед вам відкривається масштабна панорама на північно-західні і західні Бережани…

58.

Спускаюся назад на центральну вулицю Шевченка, проходу через якісь арки і бачу праворуч руїни синагоги (на карті), біля якої набудовували гаражів…

59.

Поблизу неї, на роздоріжжі вулиць, притягує погляд вілла Андрія Чайковського (на карті) з модним оглядовим балконом вгорі вежі…

60.

Пару метрів бічною вуличкою вгору – і передімною ще одна масштабна громадська будівля Бережан – колишня гімназія (1914 рік), а тепер школа №1 (на карті)…

61.

Навпроти її бічного фасаду через вулицю на терасі зможете помилуватися ще однією збереженою віллою – цього разу отця Дубицького (на карті)…

62.

Знову вернувся на Шевченка… Просто через вулицю від місцевої районної ради довга стела «Борцям за незалежність України» (на карті)

63.

Очевидно, православна громада міста вирішила, якщо будувати храм святого Володимира (на карті), то з розмахом, щоб сюди помістилося пів міста одночасно ))

64.

Цією ж вулицею Шевченка йду на південь… Незабаром по правій стороні неможливо не зауважити яскравих кольорів прибудову і каплицю (на карті), на якій жодної інформації не було…

65.

Зараз моя мета – побачити на власні очі дерев’яну церкву, яка стоїть на колишньому передмісті Адамівка… На перехресті вулиць вказівник сповіщає, що до церкви всього 50 метрів… Справді, ось на повороті з головної вулиці бачу пам’ятний хрест, який місцева громада колись встановила (а потім відновила) «…в честь тверезості»…

66.

За пару метрів мене зустрічає мурована надбрамна дзвіниця і сама старовинна церковця (про неї на моєму сайті), щедро оббита бляхою і обросла численними добудовами (на карті)…

67.

Вертаюся назад до центру… Надворі похмуро і тихо… По дорозі де-не-де проходять бережанці… Я згадав, коли спускався в місто маршруткою, побачив в тій стороні міста де є виїзд в сторону Тернополя невеличку церковцю в ядовито-зелених кольорах… Маю час, тому піду подивитися на неї зблизька… Стежкою попри огорожі будиночків, оминаючи болота, прийшов до неї – пише, що «Церква Різдва Івана Хрестителя», року будівництва не знаю (на карті)…

68.

Тепер вулицею Тернопільською помалу рухаюся в напрямку площі Ринок (а дарма, треба було піти дамбою попри став) і на північ від Ринку дивлюся на авангардово-модернові фігури на стіні теперішнього Будинку культури (колись ніби була плебанія) (на карті)…

69.

На обійсті при вул. Тернопільській побачив ось таке…)

70.

Щоб ви не думали, що Бережани то тільки архітектура, покажу буквально пару фото з водою… Це – не став, це – річка Золота Липа при в’їзді до міста…

71.

На воді граціозно плавають і щось там шукають під водою дві пари лебедів…

72.

А от за цією дамбою справді Бережанський став…

73.

Три години ходіння цього разу по не сонячних Бережанах промайнули якось так непомітно… На перехресті вулиць біля площі Ринок виглядаю свою маршрутку, яка точно по графіку приїхала, я кинув прощальний погляд на трохи сонне місто і неочікувано швидко опинився у Львові…

Напевне потрібно щось написати на епілог… Коли я казав знайомим, що був у Бережанах, майже всі питали те ж саме: «А що там?». Бережани незаслужено не відомі… А дарма… Для мене це місто навіть в похмуру погоду, навіть з болотом, розбитими хідниками і дорогами, обшарпаними фасадами будинків все одно буде наймальовничішим і найцікавішим в західній Тернопільщині ! Вас цікавлять руїни? Нема питань! Можливо, любите по музеях походити? Маєте музеї «до вибору, до кольОру» ! Хочете при нагоді ще й природою насолодитися ? Сідайте на дамбі ставу і розслабляйте ваші нерви хоч весь день)) Бережани вам дарують все в одному… Все ще не вірите ? Ну то відвідайте місто хоч один раз і тоді спробуйте сказати, що воно не гарне і не цікаве…

-- Після посту є блок, в якому ви можете позначити свою реакцію на цей пост !

Практична інформація (станом на 8 листопада 2016 р.):

-       Зі Львова до Бережан маршрутки відправляються до/через Бережани з автовокзалу на Стрийській. Розклад такий: 6.40, 8.30, 11.25, 13.55, 15.10, 18.45. Щоб вернутися за один день до Львова, потрібно їхати на 6.40 або 8.30 (маршрутки Львів-Чортків). Вартість проїзду до Бережан в касі – 50 грн. Маршрутка (напр. відправленням о 8.30) їде Стрийською, Луганською (біля автостанції на ДБК), Пасічною і Личаківською, далі через Винники. Зі Львова до Бережан час в дорозі 2 год. 30 хв.

З Бережан до Львова розклад наступний: 6.00 (крім СБ, НД), 8.30, 8.45, 11.50, 14.50, 18.00, 19.40. Я вертався маршруткою Бучач-Львів, відправлення о 14.50. Це – «Мерседес-Спрінтер» всього на 16+1 місце. Вартість проїзду до Львова в касі – 54 грн., у водія – 47 грн. УВАГА! Ця маршрутка через Винники і Львів НЕ ЇДЕ !!! Кому треба, попросіть водія вийти перед мостом на львівській кільцевій, адже маршрутка їде саме по кільцевій просто на автовокзал! З Бережан до Львова час в дорозі (саме цією маршруткою) – всього 1 год. 50 хв. ! 

Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ