Єзупіль

При слові «Єзупіль» починав скреготіти зубами і пальці стискалися в кулак… Так було минулого року… Тепер все добре… Я зітхнув з полегшенням - побував у «місті Ісуса»…

Минулого 2016-го року також в лютому вирішив відвідати Єзупіль, користуючись послугами вічно живої, сердитої і дешевої Львівської залізниці… В останній момент мені повідомили, що потрібний дизель з Ходорова до Франківська, яким я мав намір їхати в Єзупіль, відмінений. Я розчарований… Наступного місяця знову зібрався до Єзуполя. Знову потягами. І знову то саме – зранку мені в довідковій кажуть, що франківського дизеля не буде через ремонти колії! «Та, бляха, шо ж це за знущання таке!», - тоді був злий на все і вся… Вирішив, що це – знак долі…Отже, Єзупіль мені не потрібний, як і я йому… Так тривало майже рік, аж поки я знову на карті не звернув увагу на це селище… Ну, думаю, якщо не потраплю в цей Єзупіль, то не буду щонайменше поважати себе як мандрівника…

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Цього разу вирішив добиратися маршруткою. Коли їду в сторону Франківська, як правило сідаю на маршрутку на залізничному вокзалі, яка стартує о 7.35. Там завжди їздить один і той же водій, швидкий дядько) Добре, що після Галича не було стоячих пасажирів в маршрутці, тому я пересів ближче до переду автобуса і десь після Крилоса почав уважно спостерігати за дорогою, щоб не пропустити потрібний мені поворот. Попросив водія зупинитися на повороті до Єзуполя, на що той відповів: «Це тобі буде дорого коштувати…». Я спочатку не зрозумів, але швидко виявилося, що там зупинка не тільки заборонена, але навіть нема де зупинитися! Водій, оцінивши ситуацію на дорозі (якраз машин тоді не було) пригальмував на самому повороті траси і крикнув, щоб я швидко виходив, що і було успішно зроблено – ніхто ж не хоче заплатити солідний штраф на рівному місці…)

Перебігаю трасу, зупиняюся на повороті з неї до Єзуполя, до якого звідси ще 5 км. Маю намір йти пішки, щоб зігрітися, але перед тим хочу поснідати… Щойно я почав діставати з наплічника термос, як зі сторони Франківська повернув в моєму напрямку жовтий бус з написом «Єзупіль». Сніданок відкладається – за чотири гривні економлю немало часу і через десять хвилин виходжу біля залізничного переїзду в Єзуполі…

Правда, свою фото-розповідь буду вести логічно, ніби я справді йшов пішки з траси до селища… Так от, на шляху до Єзуполя вас зустрічає давнє село Сілець…

01.

Єдине, що в селі вартує уваги – стара дерев’яна без сучасних ремонтів церква, яка стоїть біля нової мурованої, вище від центральної дороги в селі. Також в Сільці встановили вказівники вулиць – як бачите вулиця тут може мати дивну назву…)

02.

Моя реклама

Якщо ви живете в Івано-Франківській області, тоді варто її придбати! Прочитайте чому!

В кінці села є вказівник в напрямку «Духової криниці» - популярне місце з «цілющою водою»…

03.

Природа в цей день зробила коштовний подарунок всім гурманам – дерева просто всипані морем «цукрової пудри», яка виглядала просто розкішно, особливо, коли з-за туману несміливо виглядало майже весняне сонечко…

04.

Сільцю кінець – Єзуполю початок )

05.

Правда, до самого селища ще потрібно трохи пройтися… Добре, що подорожнім на таблиці розтлумачили, звідки назва «Єзупіль»… До слова, недалеко від нього є «Маріямпіль» - «місто Марії»…

06.

Єзупільська залізнична станція (довший час називалася «Жовтень», як і селище), на якій я мав вийти з дизель-потяга Ходорів-Франківськ, але не склалося… Навколо тиша… Біля станції на лавці врешті поснідав – на годиннику вже одинадцята!)

07.

Швидко крокую центральною вулицею Степана Бандери в сторону центру селища… На повороті перед старим дерев’яним ганком, фарбованим у коричневий (до речі, в Єзуполі це типове явище), на огорожі, грівся рудо-білий кіт (або кішка))

08.

Що ж, дочекався – з третьої спроби я стою в центрі «міста Ісуса»… Зліва направо – виглядає муровано-деревяна єдина в Єзуполі церква, потім видно її дзвіницю, а ось ця довга будівля, то – Народний Дім…

09.

В мене склалося враження, що патріоти і просвітяни в Єзуполі точно не б’ють байдики…)

10.

Мало того, тут навіть не вмер колишній кооперативний рух – і то вже добре…)

11.

Через дорогу від Народного дому як захочете, то побачите дві речі: перше – погруддя Івана Франка. Я дивився-дивися на нього і …чомусь бачив покійного В’ячеслава Чорновола… А яка ваша думка?

12.

Друге – пам’ятний хрест в честь скасування панщини (правда він з 1990 року, а не оригінал)…

13.

Тут починається бічна вулиця, на якій буквально за декілька хатів по правій стороні побачите такий двоповерховий будиночок з національним прапором – знайте, що тут не сільрада, а самий реальний краєзнавчий музей Єзуполя…

14.

Вернувся назад на центральну вулицю і поволі рухаюся нею в східному напрямку… На мене поглядають нечисленні місцеві, видно дивуються кого і чого і звідкілля сюди принесло… По лівій стороні біля недобудови сидить наш Тарас Григорович… Все б нічого, але цей Шевченко у співвідношенні до постаменту виглядає настільки маленьким, що сприймається …наче підліток…

15.

Поруч – пам’ятна стела Борцям ОУН-УПА…

16.

Відчуття, яке починає переростати в переконання, що тут, в Єзуполі, має бути багато пам’ятників, тільки посилюється з кожним новим кроком… Неогорожена ялинка, на якій все ще висять новорічні прикраси… Тут нема варварів, які б крали чи зривали такі речі…

17.

За пару метрів від ялинки погруддя Памво Беринді… Давніше, коли я вперше почув, що у Львові є така вулиця Памва Беринди, то ніяк не міг зрозуміти це чоловік чи жінка…) Потім я прочитав, що – чоловік, а тепер навіть його побачив )

18.

Ще трохи нижче погруддя сірі будні Єзуполя раптово освітлює на всю стіну неймовірно приємна картина, яка зараз точно зігріває серце і трохи промоклі ноги…)

19.

Перед спортзалом школи – пам’ятник Володимиру Войцюку…

20.

Ну і останній пам’ятник, який побачив у Єзуполі – типова радянська монументальна жінка, яка символізує пам’ять за загиблими в роки Другої світової війни…

21.

По правій стороні, після школи, трохи далі від головної вулиці побачите скромний колишній палац графа Войцеха Дідушицького… З вулиці він виглядає ніяким, тому йдіть до головного входу…

22.

Тепер тут обласний дитячий психоневрологічний санаторій…

23.

Все просто, я б сказав і знову в коричневому кольорі дерев’яний ганок…

24.

Переходжу вул. Бандери на іншу сторону і попри чималий колишній універмаг йду на північ. Чую, щось гуркоче з лівої сторони. Зупиняюся. Овва, який раритет виїхав на світ Божий…)

25.

Напроти пожежної станції ледве втиснув у кадр трохи дивну зовні будівлю з кутовою вежею – читав ніби тут був кінотеатр чи щось таке…

26.

Ще пару кроків – і перед очима постає у всій своїй строгій красі, простий і лаконічний давній домініканський костел Успіння Пр. Богородиці…

27.

Це в мене вже якась звичка виробилася чи що – як стою перед входом до будь-якого костелу, то обовязково маю зробити таку перспективу…)

28.

Зовні оновлений, в середині, кажуть, також (двері були зачинені)…

29.

До костелу прибудована одноповерхова будівля. Що тут тепер я знав і так було видно – поблизу стояв бус з написом «Ambulance». Так от, поруч нікого не було, тому я собі спокійно почав шукати точку, з якої б ця будівля максимально і безперешкодно помістилася в кадр… Не встиг я добре роздивитися, як з дверей до мене вийшла …жінка в білому. Ні, не та, що з косою, а та, що «працівник медичної установи» (тобто, місцевої лікарні). «Добрий день. А що ви тут фотографуєте?», - її раптове питання трохи мене спантеличило… Скільки раз місцеві бачачи мене з фотоапаратом коли я ще тільки наближався до церкви, бігли в мою сторону з мільйоном питань, але тут… не церква. Після секундної паузи, я кажу, що костел фотографую. Жіночка (можливо, начальниця) подивившись на мене уважно, відповіла, мовляв, костел, то не їх, тому можна (мається на увазі фотографувати)… І пішла назад в лікарню. В той час у вхідному тамбурі працювала прибиральниця і дивилася в мою сторону, що я буду далі робити… А що робити, та взяв і сфотографував цю лікарню (без дозволу, уявляєте! J))

30.

І черговий раз вертаюся на головну вулицю і далі, далі йду на схід. Будівля Дністровського географічного стаціонару ЛНУ ім. І. Франка… Що тут забув цей стаціонар, то таке… Дивіться, знову цей коричневий ганок…

31.

Вам вони ще не набридли, часом? Ну, ті ганки, без яких неможливо уявити місцевий колорит? Давайте, ще один, точно вже останній – Поліклініка єзупільської міської лікарні – то вже майже в кінці селища, біля повороту…

32.

Та мені на сьогодні мало побаченого Єзуполя, тому йду не тільки в кінець, а навіть далі… Останнє більш-менш цікаве, що зміг побачити – тут тепер Дністровське лісництво…

33.

Таким написом зустрічає мандрівника «місто Ісуса», якщо заїжджати в нього з іншої, східної сторони… Цікаво, чому не замінили слово «Україну» на «Єзупіль» ?

34.

Перед моїми очима фінал – довжелезний міст з типово фарбованими огорожами в синьо-жовті кольори… Це я дивлюся в ліву сторону… Десь там, за поворотом Бистриця врешті впадає до Дністра…

35.

А тут мій погляд в праву сторону – звідти вона тече, на ній плавають чомусь п’ять білих лебедів, а ще бачив як з річки злітала велика біла птаха, щось на кшталт чаплі…

36.

Ну, ніби все, надивився – нафотографувався… Вертаюся в центр Єзуполя. Навіть незважаючи на те, що ось має відправитися практично порожня маршрутка до Франківська, я твердо знаю, що йду до траси …шість кілометрів пішки. Бо: в мене є час до зворотньої львівської маршрутки, в мене є бажання і сили йти, в мене є настрій, який переповнює яскраве сонце і надихають з усіх сторін просто мега-суперові зимові краєвиди… Не дуже поспішаючи з околиці Єзуполя через Сілець вийшов на трасу, повернув ліворуч і незабаром (через годину 40 хв.) прийшов до села Тязів…

37.

Бо це найближче село, де була автобусна зупинка, на якій я ще хвилин 20 чекав ту саму маршрутку, якою їхав зі Львова...

38.

В Тязеві я міг би ще невідомо скільки стояти, коли б водій цієї маршрутки в останній момент не зреагував на мій помах руки (я сам стояв на зупинці, а водій швидко їхав) і вчасно не загальмував…

За якихось дві з половиною години вже дихаю трохи загазованим повітрям на Привокзальній у Львові…

Тепер знаю, що третя спроба мусить бути успішною! Ніколи не здавайтеся!

Практична інформація (станом на 16. 02. 2017)

До Єзуполя:

-         

     Маршруткою Львів – Івано-Франківськ (або іншою, яка їде в сторону Франківська через Галич) – з головного залізничного вокзалу (через Бібрку) до повороту на Єзупіль (поворот приблизно посередині між Галичем і Франківськом – дивіться карту) - час в дорозі = 2 год. 55 хв., вартість повного квитка в касі або до Галича (60 грн.) або до Франківська (75 грн.). На повороті з траси до Єзуполя водій вам навряд чи зупинить, тому ЗАВЧАСНО попросіть, щоб зупинив перед поворотом! На повороті можна почекати на будь-яку маршрутку до Єзуполя (курсують більш-менш регулярно, їде 10-12 хв., вартість – 4 грн.).

-       Можна їхати першим приміським дизелем Львів-Ходорів (тільки в ПЯТНИЦЮ, СУБОТУ і НЕДІЛЮ) і в Ходорові пересідати на інший приміський Ходорів – Івано-Франківськ до Єзуполя. Як розумієте, цей варіант найменш надійний, бо обідній дизель на Франківськ часто відміняють!

З Єзуполя:

Будь-якою маршруткою, яка їде на Франківськ до села Тязів – час в дорозі приблизно 15-18 хв., вартість приблизно 5 грн. В Тязеві пересідаєте на будь-яку маршрутку, яка їде до Львова. УВАГА! Раджу не сидіти на зупинці, а стояти біля траси, бо маршрутка може на швидкості виїхати з-за повороту і не зупинитися (якщо ніхто не буде з неї виходити). Також раджу попередньо взнати час відправлення з Франківська маршруток до Львова – додайте до цього часу 10 – 15 хвилин і будете знати, коли маршрутка буде в Тязеві. Час в дорозі з Тязева через Бібрку до Львова (Привокзальна) – мінімум 2 год. 35 хв., вартість – 65 грн. 

Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ