МОЇ ПОДОРОЖІ НОГАМИ І НА КОЛЕСАХ: Збараж

Дивлюсь я на карту і думку думАю, цього разу до Збаража завітаю ! Одягайтеся тепліше і вйо зі мною ! )

Дію по виїждженій схемі – пошук машини на «БлаБлаКар», яка стартує до/через Тернопіль не пізніше 7.30 зі Львова (знайшов увечері перед поїздкою), вже по дев’ятій ранку я в Тернополі. Цього разу підвезли мене до автостанції №2 – саме звідти найчастіше їздять автобуси до/через Збараж. Колись (в першій половині 2000-х років) я поїхав до Збаража. У той час не маючи інтернету і доступу до актуальної інформації, стартував з тернопільського автовокзалу автобусом, який їхав до Кременця і по дорозі заїжджав на автостанцію в Збаражі. Я ж не знав, що автостанція розташована аж на краю міста, недалеко кременецької траси і до центру від неї ще йти і йти… Тому, якщо будете планувати поїздку з Тернополя до Збаража, раджу спочатку зайти на сайт bus.com.ua у відповідні поля ввести назви «Тернопіль» і «Збараж» і коли система покаже вам актуальні розклади відправлення автобусів, уважно дивіться звідки в Тернополі (з автовокзалу чи АС-2) стартують маршрутки і де саме в Збараж прибувають – якщо до «АС Збараж», тоді не їдьте ними, а ось якщо до «Збараж КП» (майже в центр) – тоді сідайте на цей маршрут.

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

В касі другої автостанції беру квиток до Збаража (26 грн.) на рейс «Тернопіль-Чумалі». Чекаю на платформі, а тут приїхав «Тернопіль-Доброводи». Працівниця автостанції підтвердила, що цей також через Збараж. Пощастило, що це їхав «Еталон», а не «ПАЗик» і що їхав він не бічними селами, а прямо по трасі і вже через 40 хвилин я вийшов на «Збараж КП», або як в народі говорять «біля танка» (це не жарт, ось реально танк – перше, що зустріне вас у Збаражі)…

01.

Погода на дворі просто депресивна – мінус два градуси, вологість зашкалює, ще й вітер колючо-пронизливий – таке відчуття що ти потрапив до морозильної камери і щоб не замерзнути остаточно (мабуть, вперше в зимових поїздках забув рукавиці), доводиться вмикати третю космічну швидкість і – тільки вперед ) Відразу видно, що місто орієнтоване для наших туристів – в ключових місцях є вказівники…

02.

Мало того, за пару кроків не можливо не побачити план-схему Збаража, де все цікаве показано і описано. В мене не було можливості довго її вивчати, але навіть поверхового огляду було достатньо, щоб зрозуміти, що я не про всі цікаві об’єкти знав і відповідно не позначив на своїй схемі і відповідно сьогодні через розпланований час їх не побачу…

03.

Рухаюся забрукованою доріжкою попри місцевий парк… Все виглядає доглянутим, є лавки, смітники… Ліворуч вже видно масштабні будівлі колишнього монастиря Бернардинів…

04.

По правій стороні, на роздоріжжі насупленим поглядом в сторону «загниваючого Заходу» давно споглядає Богдан Хмельницький…

05.

Поблизу нього є вказівник в сторону замку для тих, кому нетерплячка спочатку побачити символ Збаража… Я ж переходжу міст через тиху річку Гнізна, яка більше подібна до якогось каналу – все таке рівненьке…

06.

Відразу за мостом по лівій стороні (якщо рухатися до центру) побачите фігуру якогось святого під накриттям…

07.

…а навпроти – дерев’яну “каплицю лемків-русинів»…

08.

Ось передімною найвеличніша будівля, ні цілий комплекс колишнього бернардинського монастиря…

09.

Костел і келії ого-го яких розмірів…

10.

Ви тільки подивіться на головний фасад костелу св.. Антонія, як вам ?

11.

Цікаві деталі…

12.

Тааа, колись будували з розмахом…

13.

Костел видно майже з будь-яких точок, само-собою що і з парку біля Збаразького замку…

14.

Дзвіниця, яка входить до цього комплексу, також нічого собі розмірами…

15.

А це вид на неї і костел з протилежної сторони, з вул. Грушевського…

16.

Близько від монастирського комплексу на північ розташована невелика Успенська церква…

17.

Краще видно з такого ракурсу…

18.

Ще декілька метрів на північ по вул. Грушевського і вуаля – вітає мене центральний майдан Збаража… В центрі прикрашена штучна ялинка, поруч – будівля райдержадміністрації, поблизу входу до якої поставили шопку…

19.

Вона ж зблизька…

20.

Біля неї такі от олені, деякі з них прикрашені гірляндами – виглядає цікаво і святково…

21.

Крім штучної ялинки, на кутах площі ростуть природні ялинки, також прикрашені, а ввечері все це виблискує яскравими вогнями…

22.

З північної сторони площі бачимо відреставровану будівлю (тепер тут школа) поруч з якою є церква Воскресіння…

23.

З центральної площі рухаюся вниз, в східному напрямку, щоб побачити найцікавішу принаду стародавнього Збаража. Переходжу через міст-греблю, з якого відкривається вид на підмерзле Збаразьке озеро і село Базаринці з Михайлівською церквою на протилежній стороні озера…

24.

При дорозі зустрічає немалий мур, від якого доріжка вгору веде через парк до замку…

25.

Чим вище піднімаєшся сходами-доріжками через замковий парк, тим швидше показується найцінніший збаразький скарб…

26.

В самому парку порозставляли скульптури на різну тематику…

27.

Якщо ви приїхали сюди в сприятливі погодні умови і маєте достатньо вільного часу, то можете читати і читати…

28.

Гордість Збаража, його символ і найбільша принада для туристів сподобається навіть в зовсім не приємну погоду…

29.

Наразі оглядаю його зовні біля двох бастіонів зі сторони головного входу до замку…

30.

Територія під мурами в правій частині фото була означена як «Кінний театр» (чи щось таке)…

31.

Вхід до в’їздової вежі через міст… Зараз не сезон, тому навколо тиша…

32.

Оскільки головна вхідна брама відчинена, то я йду подивитися на територію всередину замку… М-м-м, як люблю фотографувати перспективи…

33.

Всередині проходу на стінах висять різні інформаційні таблиці, серед них вирізняється «Екскурсії об’єктами Національного заповідника “Замки Тернопілля»…

34.

Зрозуміло, що вхід до Збаразького замку платний, в цьому проході по правій стороні є приміщення з вказівником «Каса», проте вирішив самостійно не напрошуватися на купівлю вхідного квитка, хіба якщо охорона заставить… В цей час навколо нікого з працівників замку не було, тому сміливо заходжу на внутрішнє подвір’я… Ось вам будівля замкового палацу, всередині якої є виставкові зали на історичну тематику…

35.

По ліву сторону – ресторан «Легенда»…

36.

Вид на палац від ресторану…

37.

Звідти, але в сторону головного входу на замкове подвір’я…

38.

В одному з приміщень через огорожу побачив ніби там всередині щось є… Підійшов ближче, ага, точно є і немало…

39.

В кутку подвір’я встановили невелику новорічну ялинку біля зовсім немалої шопки…

40.

Ялинка, гармата, палац… І ні одного туриста навколо… Просто казка )

41.

Що тут сказати – замок справді фотогенічний, тут можна фотографувати з різних ракурсів і всі цікаві…

42.

Декілька працівників замку, яким я потрапив в поле зору, дивилися на мене зі здивуванням-зацікавленням, мабуть, не очікуючи відвідувача в таку не приємну для поїздок погоду, але ніхто з них не підійшов запитати чи я придбав вхідний квиток, а якщо так, то щоб показав, тому… Я чесно пишу, що не знаю ціни вхідного квитка до Збаразького замку )

В мене часу обмаль, а плани на і так короткий світловий день не менше наполеонівських ) В замковому парку є великий Меморіал слави воїнам, які загинули в Другій світовій війні…

43.

Оскільки мені одного Збаража на день мало, то вертаюся назад до центрального майдану міста… Мій маршрут далі до збаразької автостанції. З центру туди по вул. Грушевського не багато не мало а цілих три кілометри підйому вгору. Бачив, що містом їздив маршрутний «ПАЗик» (це невеличкий автобус хто не знає). Оскільки мені тепло тоді, коли я швидко йду, то вирішив до автостанції пішки з переконанням, що там без проблем буде автобус в потрібному мені напрямку. Пройшов біля місцевого цвинтаря, незабаром то тій же стороні побачив невеликий старий єврейський, на якому збереглися дві групи мацев (надгробних плит)…

44.

А ще мені, як поціновувачу залізниці, хотілося на власні очі побачити місцеву залізничну станцію (не пишу «вокзал», бо «не тягне» на таку назву)… Для цього з вул. Грушевського повертаю на вул. Коцюбинського і через 400 метрів побачив її…

45.

Розчарувався, бо думав що буде якась історична будівля… Зайшов всередину. Незважаючи, що через станцію Збараж на день проходить аж чотири приміських дизеля (два до Ланівців і два до Тернополя), в залі тепло, навіть стоїть ялинка, а на стінах залу висять дитячі малюнки !

Мені вже небагато залишилося до мети – перейшов залізничний переїзд і через 700 метрів, за кільцем, побачив людей при дорозі, які чомусь в такий холод не чекали в приміщенні автостанції. А виявилося все дуже просто – автостанція зачинена (

46.

Потираючи замерзлі руки питаю одну з чекаючих жінок, коли буде автобус в потрібному мені напрямку. Закутана в теплі речі пані каже, що мав би бути, але гарантії що приїде нема. За деякий час бачу, що частина людей, які видно змерзли стояти, вирішили йти «на перехрестя» - мова про трасу, до якої всього півтора кілометри. Кажуть, що там швидше можна сісти в автобуси, які чомусь не дуже хочуть заїжджати до збаразької автостанції (майте це на увазі !). Я питаю молодого хлопця, який стояв поруч, скільки часу йти до траси. Каже хвилин 10. Пропоную йому також йти. Він подумав і каже, що згоден. Не пройшли ми і сто метрів, як назустріч нам жене автобус міжобласного напрямку. Хлопець каже, щоб ми негайно верталися назад. Навіть якщо автобус поїде в іншому напрямку, то все одно довезе до «перехрестя». Ми встигли, заплатив 4 гривні і вже за п’ять хвилин чекав при трасі на маршрутку з іншими людьми серед поля з холоднючим пронизливим вітром. На щастя очікування було не довгим і я поїхав туди, де ще ніколи не був. Де це і що там побачив – вже незабаром ! Дочекайтеся )

47.