Запитів. Новий Яричів. Борщовичі. Пикуловичі

Що робити на День незалежності України? Працювати, йти на пиво чи у вишиванці кричати “Слава Україні”? Виберу щось інше. Наприклад побачу селища Запитів та Новий Яричів. І трохи більше.

9.46 ранку. Димовоз Львів-Сокаль сповільнює хід, перетинає київську трасу і незабаром скрегоче гальмами. 

До речі, мій новий канал на YouTube !

Я – на залізничній станції “Запитів”

Вертаюся з іншими людьми на трасу. Он бачу на будинку традиційну народну художню творчість. Не закриту пінопластом

Стою на східному краю селища. Мій шлях на захід. Хочу дістатися місцевої церкви. Маю пройти трасою (яка є головною вулицею Запитова при назві “Київська”) понад 2 км. Рухаюся по тротуарі. Назустріч по трасі летять велопрофі. Позаду них невеликий корок авто. Думаю, напевно до Києва женуть

Аж ніяк. Згодом побачив як вони вертали назад… А ось тут вже хтось догойдався і доїздився. Тепер виставив ці речі на продаж на одному з городів при трасі

В Запитові можна побачити чимало старих хатинок. Ця найбільше впала в око. Її б керамічною черепицею покрити…

І ось я в центрі Запитова. Хіба найоригінальніша будівля у серці цього селища – “Козацький куліш” (кафе, ресторан?)

Відновлена каплиця. Стара. Також у центрі, біля зупинки

Далі топаю на захід. Назустріч йдуть місцеві. Усі у вишитих сорочках. Жінки з хустинами на голові. Видно з церкви йдуть. Вона – на протилежному кінці Запитова. Доглянута, як і територія навколо. Місцева жінка сказала, що церква св.. Архистратига Михаїла. Ніби її закінчили у 1944 р. Поставили замість дерев’яної. Стара дзвіниця ще стоїть. Розумію, що хочуть її позбутися. Бо псує крутий архітектурний ансамбль. Як нову збудували, то стара, як більмо на оці. Що тут сказати…

Моя реклама

Щоб усіх їх вдома мати, треба зовсім небагато! Прочитати що саме...

Біля входу на при церковну територію – пам’ятний хрест з нагоди знесення панщини з 1848 року. На постаменті нагадування, щоб тверезіли і вчилися. За понад півтора століття нічого не змінилося

Вернувся назад на зупинку. Пішов вуличкою вниз. Звідси панорама на т. зв. “Львівське море” – велике озеро між Запитовом і Гамаліївкою

Стою на зупинці. Чекаю парашутку до Нового Яричева. Приїхала. За хвилин 15 я виходжу на початку селища, напроти лікарні. Вона – серед парку. Так розумію, що тут раніше був панський двір. Перед входом на територію біля поставленої фігури Богоматері метушаться жіночки в білому. Прикрашають фігуру. По обіді її урочисто посвятять. Неспішно рухаюся до центру. Розглядаюся. Не такий вже той Яричів Новий. Також чимало старої житлової забудови. Хатинки стоять типово торцем до вулиці. Одна близько до іншої. Перед поїздкою замалював собі схему Яричева Нового з довоєнної польської топокарти. Бачу роздоріжжя. Десь тут мала бути каплиця. Нема. Ось привабив погляд старий будинок. На фронтоні дата “1907”. Тепер тут відділеня зв’язку 

А це що за антикваріат? Ага, колишня середня школа

Тепер черга польського костелу Усіх Святих 1875-1876. Перед входом яскрава пахуча краса 

Традиційний кадр з іншої сторони вулиці

Позаду костелу вже манить новенькою бляхою місцевий храм. Питаю в якоїсь жінки коли тут празник. “Та вже тої неділі (на Успення Пр. Богородиці). Майстри всередині закінчують малювати”, - відповідає. Думав дістатися церкви навпростець через якісь подвір’я. Не вийшло. Пішов навколо. На дзвіниці бачу дату “1909”. Сама церква походить з 1840 (1880) року. Зі середини святині чути голоси людей і звуки інструментів – мають встигнути до празника

Мав вийти цікавий кадр. Але авто фокус у фотоапараті отримав “сонячний удар” (перефоткати шось я не захотів)

Знову згадав про схему селища. До війни при виїзді зі села на трасу мала стояти ще якась церква. Дивлюся на це місце – там сьогодні житлові будинки. Що маємо в центрі Нового Яричева? На краю площі пам’ятник. Шевченку і ще якомусь видатному. Знову ж таки все заквітчане

На краю площі наймодніша будівля в Яричеві Новому – такий собі місцевий міні замок (що там всередині – не знаю)

Тепер мій шлях на південь. Перейшов через два містки. Опинився у південній частині селища. Ось роздоріжжя. Марно шукаю поглядом чи збереглася тут стара каплиця. Йду дорогою і прикидаю де ж тут старий цвинтар. Якось подивився ліворуч і побачив його фрагмент. Звернув до вулички. Так і є – старий і новий цвинтарі. Тільки де ж мурована цвинтарна капличка з 1908 року?  Ну не бачу її і все! З брами вийшов якийсь дядько. Питаю, де ж та каплиця, бо знаю що є. Він акуратно прочиняє мені браму на цвинтар і показує на велику ялину ліворуч. Каже щоб я йшов по скошеній траві і за ялиною каплиця. Пес біля брами підозріло дивиться на мене. Я на нього. Чоловік каже що все нормально. Йду у вказаному напрямку. Точно, ось вона, за ялиною! Якщо б не дядько я б пішов і не побачив її

Знаю що там всередині, бо бачив фото на блозі Назара Ланька. Двері до неї привідчинені. Дивлюся під ноги. Просто на порозі немалий мурашник. Поки я відчинив двері та зробив фотку муравлі кинулися лізти по взуттю на штани! Всередині солідних розмірів дерев’яна фігура трохи без рук, як розумію, св.. Яна Непомука

Старовинні польські надгробки позаду каплиці

Ну все, аррівідерчі, Новий Яричів. А цікаво придумали вказівник – тут тобі крос-ворд, і герб, і прапор селища і ще тризуб до комплекції

Тепер мене чекає перехід асфальтівкою до села Борщовичі. Спочатку крім мене йшли ще четверо. Згодом повернули в ліс. Дорога неблизька. Комахи-кровопивці вельми раді новому клієнту. Зима ж не за горами. Проїхало попутно дві автівки. Ніхто не зупинився. Бачу з поля на дорогу їде фіра. Три чоловіки везуть пісок. Бідні коні аж мокрі. Фіра зупинилася. Я її обігнав. Потім вона мене. Коли вийшов з лісу, незабаром знову побачив ту фіру. Але без людей. Чую як недалеко дороги чути радісні чоловічі вигуки. Напевно залізли в якусь калабаню освіжитися. Відчуваю, що ноги трохи змучилися. Блискавкою проноситься в голові думка причепити тяглові пояси коней (чи як то називається) до фіри і проїхатися до Борщович. Уявляю реакцію чоловіків, які виходять після купелі на дорогу. Отак йшов- я –йшов аж 50 хвилин поки ліворуч не з’явилися бані борщовицької церкви

Спустився вниз до центру Борщович. Хіба сліпий не побачить колишнього костелу Введення Пр. Богородиці з 1898 року. Кажуть, що сьогодні це греко-католицька церква. А зовні не скажеш що то взагалі діючий храм. Територія перед ним не мала. Трохи скосили траву. Коли я його обходив дуже-предуже здивувався. Коли подивився під ноги. Знаєте чим? Залізничною колією! Чесно, я не вигадую! Справжня широка колія закінчується перед дорогою. Виходить на ділянку буквально з-під землі зі східного напряму. Так цікаво, звідки і як вона проходить і взагалі для чого? Я шукав цікавий ракус для фото. Знайшов таки! Під сусідньою брамою

Центр села. Памятний хрест Борцям за волю України

А ще при дорозі тут є два ставки. До деревяної церкви не ходив. Як розумію зовні не змінилася. Тепер топаю доргою через село на схід. Па-па, Борщовичі

Привіт село Пикуловичі! Прямо під ногами оригінальна відзнака сьогоднішнього державного свята 

Мене цікавить західна частина села. Конкретніше – сьогоднішня УАПЦерква Богородиці. Далекого вересня 1920-го року трьохсот особова місцева римо-католицька громада освятила свій костелик. Назар Ланько мене переконував, що колишній костелик за конструкцією деревяний. Правда історичних фото, які б доказували таке не знайшов. Сьогодні святиню зовні відремонтували “під повне євро”. А запитати чи він був деревяний і щоб переконали - нікого

Ось і над’їхав синій бус №121 і повіз мене за чотири грн.. до міста. За пів дня таки шось побачив. То нічого, що у вишиванці так і не співав “Ще не вмерла Україна”…

Підсумок: Запитів немає чим зацікавити. У Новому Яричеві навпаки – є щонайменше декілька будівель придатних для фото і огляду. Борщовичі – подивіться старий костел і дер. церкву. У Пикуловичах гонт на стінах дер. церкви покрили на темно. Сумно виглядає…

Час у дорозі: зі Львова>до Львова – 5 год. 05 хв.

Бюджет на дорогу: маршрутки по Львову + маршрутки приміські + електричка  4+7+5=16 грн. 

Гігантський інтернет-архів "ДЕРЕВЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ" 

ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ