МОЇ ПОДОРОЖІ НОГАМИ І НА КОЛЕСАХ: Жовква. Стара Скварява. Нижанковичі. Губичі. Грабівниця. Нове Місто. Скелівка

Збірний пост з двох останніх поїздок...

Спочатку я їздив до села Стара Скварява, щоб мати свої фото реставрованої дер. церкви. Брама на її подвіря була відчинена. Незабаром на мене трохи "наїхав" голова церковного комітету за фоткання без дозволів, за не попередження відвідання, що потім церква може згоріти - одним словом - типовий сільський "брєд". Навіть вислухати не хотів...

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Потому пішов я собі костел зафоткати - а там робота кипить-кипить... Відразу пауза - вся увага на незнайомця який робить фото...

Оця молода жінка знову відновлює власноруч намальований стінопис після того, як невідомий вандал день-два до того вночі просто понівечив зображення святого...

Мав трохи часу пройшовся Жовквою, порозглядав детальки... Хай-тек веранда на мансарді будинку біля стадіону

На будівлі колишньої електростанції

Признання місцевого збудженого Ромео на зупинці за переїздом

Верхи на дер. церкві Пр. Трійці

Ніби святий Іван на ратуші

Головний вхід до іншої дер. жовківської церкви - Різдва Пр. Богородиці

Ну і дорога (бо з позолоченими крилами) жіночка на фронтоні костелу

О'кей, тепер "небагато" про те, як я ровером їздив на північно-західну Старосамбірщину, щоб зафоткати останні (я дочекався того моменту!!!) деревяні церкви Львівщини! Перед селом Велюничі виявляється не погранзастава (як я думав дивлячись на карту), а самий справжній пункт обліку газу який качають до Польщі...

Потім, вирішив я "зрізати" собі дорогу до сусідніх Пацькович через поля (економія мала скласти аж 6 км.). Місцеві казали ніби можна. В результаті заїхав у мокрющий бур'ян висотою до пояса людини, ровер і я перетворилися на пару брудних свинок, потім якоюсь дорогою виїхав в іншому місці аніж планував, але таки дістався Пацькович, з яких покотив до Нижанкович в компанії з місцевим дядьком... Нижанковичі - напівсонне селище, в якому мене мали б здати погранцям (чужих байкерів тут видно за кілометр). Я трохи пофоткав, потім під мостом помив ровер і себе - ніхто не чіпав. Так само як і в селі Трушевичі, яке просто біля колючого дроту. Надивився здалеку на "Унію Европейску". А потім було село Губичі. На повороті розговорився з якимсь селянином - питав його спочатку дорогу до віддаленої Пастушкової церкви, потім дорогу через ліс до села Грабівниці. На перше питання той дав чітку відповідь, на друге - не дуже. Я педалюю через Губичі на захід, за селом народ копає картоплю і кидає поглядами на мене, якось доїхав до тої церкви (ну його нафіг як вона не близько і ше й в лісі!). Не встиг я зробити декілька кадрів, як лісову тишу розірвало ...ревіння жигулівського мотора. "А це по мою душу", - перша думка в голову. Бінго - на дорозі розвертається "шістка", з неї виходить погранець і чекає коли я підійду. Дивиться як фашист на партизана. Починає розпитувати, бере мої копії паспорта, чогось прикопується до них, "шо документи мають бути оригінальні, з мокрою печаткою" (при тому що я не раз питав погранців, чи дійсні копії паспорта - казали "так". А так мав би оригінал, візьме такий перевірити і собі в кишеню - типу поїхали, розберемся...). Телефонує комусь: "Тут, біля церкви, затримана одна особа, каже їде з Шегинів, фотографує церкви. Приписка львівська. Так. Що з ним робити?". Кладе трубку. Нагадаю, що навколо нікого тільки ми. Телефонує іншому. Каже, що "Михайлович сказав вас запитати". "Проводити затримання?", - питає. Е, ні, я так просто не здамся - маю сьогодні бути вдома. Після хвилинної наради по телефону і диктування моїх паспортних даних той поклав трубку. Питає, куди я далі. Кажу, що хочу в Грабівницю напряму. Трохи поговорили - питаю чи можу дофотографувати церкву. Погранець уважно слідкує як я фоткаю. Сідає в машину. Знову комусь дзвонить. Я показую жестом чи можу їхати. Ствердно киває. Я як сів на свого двоколісного, як дав жару лісовою дорогою - поки людина у формі не передумала. Назад на асфальт "залетів" мабуть, удвічі швидше. Саме цікаве, що це було останнє прикордонне село по маршруту - і так попасти...

А тепер найстрашніше випробування - переїхати з Губич через ліс до Грабівниці, при тому, що ніхто з місцевих не міг сказати чи є там яка-не-яка дорога, а на Гуглі ніфіга не видно. Ледве витягнув ровера на гору - на мене накидаються два злючих пса, яких господиня не може втихомирити. Як і сказати про дорогу. Каже про якусь стежку і показує триматися такого-то напрямку. Спочатку я котився полем, потім заїхав до лісу. А там дорога туди, дорога сюди - ти їдеш і в тупік, або на якусь вирубку. Матюкаю себе за дурну звичку скорочувати шлях. Після пів години блукань (може сюди, ні краще вже сюди) якось знайшов більш-менш видну дорогу, потім стежкою, далі полем виїхав на ...пасовисько за селом Грабівниця. Ну і добре що так вийшло...

Також, ледве викрутив на третій передачі на гору, де стоїть церква в с.Городисько - капець, як там місцеві зимою до неї ходять - не уявляю...

Вже як в Боневичах зафоткав ОСТАННЮ деревяну церкву на Львівщині - то як виграв джек-пот - така радість, десь там, всередині... І при нагоді знову дякую Ігорю Пунді, що дуже-дуже допоміг зібрати всі фото дер. церков області! На розповідях - крапка...

Центр Нижанкович. Пародія на ратушу...