«Чому б не розбавити поїздки містами виїздом на
природу», - якось собі подумав і вирішив: буде погода – їду! Варіант «де не був
і на день» вийшов один – дістатися і побачити всіма хвалений водоспад Шипіт на
Закарпатті. Себе не позиціоную фанатом Карпат (мова про гори, а не футбольну
команду), тому поїздка в цю сторону для мене завжди цікава. Оскільки для блогу
я відібрав всього-то біля 130 фото, то свою розповідь розбиваю на три частини…
ДОРОГА
Насамперед
цього разу мені мало все зійтися – серед тижня в середу для Воловця
прогнозували сонячну і теплу погоду. Не виспаний зранку в середу цього разу сам
приїхав на головний залізничний вокзал, придбав квиток до Воловця на
«мукачівку», яка в цей день їхала напівпорожня, що не може не тішити…
У
першому вагоні де я сидів, опалення гріло так, що хотілося спати (що більшість
нечисленних людей і робили). Як тільки електричка перетнула початок гір,
вершини яких були під хмарами і приваблювали погляд чи то снігом чи то інеєм, я
вирішив пробувати фотографувати з-за вікна рухомої електрички. Ось що вийшло
починаючи десь після Сколе і до Бескидського тунелю…
02.
03.
04.
05.
06.
07.
08.
09.
10.
11.
12. Будівництво століття в Карпатах - новий Бескидський тунель (вид зі сторони Львівщини)
А це вже Закарпаття почалося… Більше сонця на
небі переконало мене, що буде пречудовий за погодою день…
13.
14.
В мене було два варіанти де виходити: або у
Воловці (правда я не знав коли в сторону Подобовця/Пилипця поїде маршрутка) або
у Скотарському (попередня до Воловця зупинка). Оскільки до відправлення до
Львова «мукачівки» було біля семи годин + пречудова погода, я вирішив виходити
в Скотарському (вид на верхню частину села з залізниці)
15.
Наша електричка чомусь стояла, аж коли приїхала
зустрічна звичайна, тоді «мукачівка» (на фото ліворуч) відправилася…
16.
Отже, в мене добрий настрій і грандіозний
наполеонівський план дістатися зі Скотарського до Шипоту …на свої двох!
Так-так, без розминки. За моїми підрахунками мене чекає щонайменше 12 км. (в
тому числі через великий і менший перевали). Та для початку потрібно зійти в
долину, бо станція Скотарське є на схилі гори (хто їхав, то знає). Бачу дві
бабці на станції щось собі говорять. Я до них розпитувати. О, ця закарпатська
говірка, слова якої зміксовані з декількох мов)). Одна з жінок каже, що треба
йти просто і біля гарнізону вниз. Друга їй каже, що там пес. Перша заперечує і
говорить, що пса прив'язали. Я питаю де є менше болота на стежці вниз. Бабця так
зі здивуванням подивилася на мене і промовила: «Та в нас тут всюди болото!».
Прощаюся з жінками і йду попри колію в сторону гарнізону (в напрямку де поїхав
мій потяг). Проте буквально за десяток метрів побачив першу стежку яка ніби
вела в долину. Та ну його той гарнізон, я повернув до низу… Трохи по болоті,
трохи по траві почав спускатися в село Скотарське, до дороги…
17.
Перейшов місток через потік вийшов на дорогу і
повернув ліворуч…
18.
Дорога і потік в одному
19.
На горі – три богатирі )
20.
Хрест на роздоріжжі
21.
В гірських селах, зважаючи на рельєф, гаражі
будують просто при дорозі
22.
Краєвид околиці Скотарського
23.
Дорога через Скотарське (вид в протилежному
напрямку, тобто звідти я йшов)
24.
А ось і станція Скотарське, де я вийшов з потяга.
Це вид на неї з нижньої частини села
25.
Хто не доробився, той живе в таких от хатинках
26.
Вже зійшов до асфальтованої дороги в селі
ГУКЛИВИЙ (ГУКЛИВЕ)
Зауважу, що тут дуже важко зустріти вказівники з
назвами населених пунктів чи з напрямками. Де закінчується Скотарське і
починається Гукливий не зовсім зрозуміло, але то таке… Це ключовий для мене
поворот – ліворуч дорога веде в сторону Подобовця, прямо – до Воловця…
27.
Рухаюся вгору дорогою великого і розлогого села
Гукливий. Дорога непоганої якості покриття, тільки от вузька трохи – якщо позаду
мене їде авто і я бачу що назустріч також, тоді задля безпеки доводиться сходити
на заболочене узбіччя…
28.
Село Гукливий так підписане на карті, та
насправді трохи не так… Сонце починає пригрівати немов весною… Придорожній
хрест. Напис – російською. Московський патріархат тут був, є і буде ))
29.
Залізничний мостище в селі. Безперечно високий. Безперечно шедевр інженерних і будівельних старань тих, хто це колись зробили… Фото моста показую у зворотньому до мого руху напрямку
30.
31.
32.
33.
При дорозі мілітарі-садиба. Для геймерів гри «World
of Tanks»? )))
34.
Поруч – вказівники на мадярській? Зверніть увагу
скільки до Москви))
35.
Головна зупинка в селі. Це на карті «Гукливий»,
а в житті – «Гукливе». Місцеві особливо не переймаються, що проїжджаючі зі
здивуванням читають ще радянську назву – для чого мучитися і забирати букву «о»
з назви села ?
36.
Річка Великий Звір (чи Звор), яка випливає з
іншої частини села. До цієї частини села, де стоїть повністю дерев'яна церква
(до неї приблизно йти 1,6 км.) веде дорога, яка на фото ліворуч
37.
Сучасна капличка при дорозі в центрі Гукливого
38.
Тут задає тон великий готельний комплекс «Наталія»
39.
Напроти через дорогу у дерев'яній сучасній
будівлі я зі здивуванням побачив …прокат велосипедів
40.
і прокат гірськолижного спорядження
41.
Піднімаюся дорогою вгору і вгору, так, як і
сонечко) Десь посеред села мене обганяє …маршрутка
Ужгород-Міжгір’я… Оце так несподіванка… Тепер буду знати) При дорозі тече потік
Вепровець, а біля нього стоять хатки селян
42.
В декого майже стадо овець і коза-дереза до
компанії
43.
Застереження від дорожних служб
44.
Ось цей Вепровець і містки з дороги на подвір’я
місцевих
45.
46.
Універсальна сільська техніка
47.
Нова дерев'яна православна церква в горішній
частині села Гукливий
48.
Село вже закінчується…
49.
Тепер точно закінчилося… Це спуск до села Гукливого
зі сторони перевалу (мені йти вгору)
50.
Побачив при дорозі столик з лавками. Сів трохи
перепочити і пообідати. Хоч сонце ніби пригріває, проте вітер тут прохолодний.
Вирішив одягнути шапку. Також довелося зняти з себе частину одягу. Через хвилин
10-15 знов в дорогу. Постійно дивлюся на карту коли ж той перевал буде… Час від
часу в обидві сторони їдуть автівки і вантажні буси. Ще один потік випливає з
гір
51.
Якщо ви вважаєте що навколишня краса гір не може спонукати людину до поганих вчинків, тоді ви – з іншої планети, мабуть… Ось вам підтвердження – гора сміття при дорозі на перевал. Причому це сміття висипали в цей яр багато разів… На питання «Хто міг зробити таке свинство?» спробуйте самі знайти відповідь…
52.
Врешті я на довгоочікуваному перевалі, через
який проходить межі між Воловецьким і Міжгірським районами…
53.
Найперше дивишся в сторону хребта, на якому все
таке біле-біле, що аж самому нав’язливо захотілося походити по
снігу, якого в долині давно нема…
54.
Цю карту малювали дуже давно… Важко зрозуміти що
там показано і написано…
55.
Інша справа – реклама «всесезонного курорту «Пилипець»
- все зрозуміло…
56.
Поблизу є місця для відпочинку… Знаю, що
найбільш нервово-нетерплячі починають виступати на кшталт «Вистачить філософських
трактатів з ніякими фото - коли буде водоспад?» Відповідаю: «Фото я ставлю для
тих закоренілих скептиків, які вважають, що насправді пішки я не йшов, а фото
взяв невідомо звідки». Крім того, якщо ви їдете маршруткою, то всього навколо
ви не зможете реально побачити! Починаю спускатися з перевалу вниз. Ногам ніби
легше трохи, хоч я цього не відчуваю… На смереках видно як виблискують на сонці
тисячі «зварених сосисок»)))) (ну хіба не подібні?)
57.
При дорозі хтось покинув зрізану смереку, на
якій лежало море ось таких шишок
58.
Ще нижче на спуску дорогою в сторону Подобовця
побачив серед лісу знак зупинки під назвою «Грибок» і біля неї така реклама
59.
Дорога далі біжить вниз...
60.
Якщо ви думаєте, що сміття при дорозі біля
перевалу (на фото яке я показував) було єдиним місцем свинячої свідомості
водіїв і їх пасажирів (пішки тут люди не ходять і сміття з дому нести так
далеко ніхто не буде), тоді помиляєтеся! Ось при дорозі ще один смітник (і
повірте мені на слово далеко не останній який я тоді побачив)
61.
За пару метрів по іншій стороні дороги
62.
Ще трохи і я дійшов пішки до важливого для мене села
63.
Чому це село було важливе для мене і як все пішло далі...
Друга частина поїздки | Третя частина поїздки
Немає коментарів:
Дописати коментар