Урич. «Ту стань – 2017»

Неодноразово мене запрошували на фестиваль середньовічної культури в селі Урич, Сколівського району на Львівщині. Все були якісь перешкоди, але цього разу був час і можливість побачити це дійство наживо. Як пройшла поїздка, що там було цікавого і чи варто туди їхати – про це далі…(ДУЖЕ БАГАТО ТЕКСТУ і ФОТО !!!)

За декілька днів до старту я уважно спостерігаю за прогнозом погоди в Уричі і думаю, що взяти в дорогу. Їдемо вдвох з колегою. Роверами. Я – вперше з ночівлею. Зрозуміло, що на багажник не хочеться і не можливо взяти різного-всякого, тому вирішено: кожен бере по половині трьох-місного намету, також я взяв на багажник каремат і пакет зі спортивними штанами і теплою футболкою (вночі все ж прохолодно), шкарпетки + білу футболку, в яку планував переодягнутися вже на фестивалі (десь по дорозі дивним чином вона вилізла з пакету і загубиласяL. В маленький наплічник положив запасні вело-камери з вело-ключами і набором для заклеювання пробитих камер, в’язку (8 чи 9) маленьких бананів, порізаний омлет і півторалітрову пляшку негазованої води. Запасного взуття не взяв (а дарма!). На себе одягнув короткі шорти, вело-футболку і кепку, взув шкіряні кросівки.

До речі, мій новий канал на YouTube !

Попередньо мав бажання педалювати з дому до Урича. Гугл показав з дому через Стрий і Верхнє Синьовидне 125 км. Проте прогноз спеки на день виїзду швидко остудив моє гаряче бажання, тому домовилися частину шляху (до Стрия) проїхати електричкою.

Чудовий суботній ранок 5 серпня. На годиннику пів сьомої. Докрутили педалями на приміський вокзал. Традиційні черги до двох кас. Беремо квитки до Стрия, за ровери нічого не платимо. На платформі з однієї сторони стоїть електричка на шість вагонів, з іншої - пасажири чекають на другу. Ми за розмовами запихаємо в перший вагон ровери, прилаштовуємося з ними в голові вагону і задоволені чекаємо на старт електрички. Ось машиніст об’являє, що двері зачиняються і наш поїзд прослідує до станції, назву якої я ледь почув, але встиг зауважити, що машиніст сказав її коротко, а слово «Трускавець» коротко звучати не може, чи не так? Після секунди роздумів я обертаюся до жінки на сусідньому кріслі і питаю (зазвичай такого не роблю): «Скажіть, ця електричка до Трускавця?». Пані робить здивований вигляд і відповідає: «До якого Трускавця? Вона до Сянок їде!». Ми в паніці зриваємося зі своїх лавок, хапаємо ровери і починаємо в дикому темпі пхати їх до виходу з вагону. В цей час машиніст починає зачиняти двері! Під час другого закривання дверей я встигаю просто вискочити з них разом з ровером (пощастило, що не викрутив собі ноги) і крикнути машиністу, щоб зачекав на ще одного велосипедиста, який в той момент якраз виходив з вагону. Люди, які поруч стояли і чекали на трускавецьку електричку, зі здивуванням дивилися на двох ненормальних, які в останню мить вискочили з вагону і були такі щасливі!) Справа в тому, якщо б ми поїхали цією електричкою, то перша зупинка була б на ст. Скнилів і тоді було б зрозуміло, що це інший потяг, адже наш першу зупинку мав щойно в Пустомитах. Гнати зі Скнилова на приміський не було сенсу, адже різниця між відправленням сянківської і трускавецької всього 15 хв. Наступна електричка в потрібному нам напрямку стартувала б щойно о 9.06 і зупиняється на кожній зупинці… Незабаром приїхали наша восьмивагонна трускавецька і через годину і десять хвилин ми десантувалися в Стрию.

Проїхали через центр, незабаром повернули на об’їзну і попрямували на південь, в сторону гір. Перед поїздкою Гугл показав зі Стрия до Урича 53 км. За моїми підрахунками за дві з половиною до трьох годин маємо бути на місці. Комфортна температура і траса, яка веде вниз додають бажання тиснути на педалі. Після Нижнього Синьовидного, коли дорога повертає праворуч, щоб оминути гору, перед нами відкривається неочікуване – просто на нас валить темна хмара! Я розумію, що це не просто хмара і буде лити дощ, а в нас ні дощовиків ні навіть курток нема! Тільки ми в’їхали до Верхнього Синьовидного, як почало падати з неба. Поглядами шукаємо де б сховатися з роверами від дощу. Поблизу мурованої церкви при трасі бачимо стару будівлю з накритим ганком перед входом. Вхід на територію був відкритий, тому швидко забралися в цей прихисток, поставили ровери і чекаємо коли скінчиться дощ…

01.

Просто перед нами вказівник, скільки ще нам залишилося до місця призначення…

02.

Дивлюся на нього і не можу зрозуміти, чому саме тут стоїть цей вказівник, адже знаю, що поворот з траси в напрямку Урича є аж перед селом Дубина! Переглядаю погодну онлайн-карту. Показує, що падати довго не буде. Десь за п’ятдесят хвилин, коли несміливо з-за хмар почало виглядати сонечко, ми виходимо на трасу, їдемо на залізничну станцію Верхнє Синьовидне, переконуюся, що завтра наша електричка стартує о 6.54 і рухаємося далі, аж поки на початку Дубини не повертаємо праворуч. Попередньо мені писали, що з траси до Урича поклали новий асфальт, тому те, що я побачив, мене вибило з рівноваги! Вщент розбита, безлюдна дорога, по якій навіть ровером їхати непросто.

03.

Моя реклама

Хто придбав цю книгу, точно буде від неї в шоці ! Не вірите? Спробуйте. Подивіться більше..

Пам’ятаю цей шлях, адже колись ним їхав до Урича, тому ніяк не міг второпати куди щезло свіже рівне покриття? І тут в голові починає з’являтися відповідь на питання, чому новий вказівник на Тустань поставили поблизу центру Верхнього Синьовидного – саме звідти оновили дорогу в напрямку Урича, адже вона йде навпростець до с. Корчин, а не робить петлю. З траси до Урича на карті ніби зовсім недалеко, але пригадав наскільки це є оманливо коли їдеш в гірській частині області. Проїхали Корчин, в центрі Крушельниці зупинилися біля довгого підвісного мосту через Стрий…

04.

Перед входом на нього висить табличка (раніше її не було) з такою інформацією:

05.

По мості йшли молоді люди і я почув що говорять незнайомою мені мовою. Питаю англійською звідки вони. Один відповідає, що з Латвії. Поблизу мосту стоїть кінь, повстанець і його дівчина – зверніть увагу, як перед ними туристичні ноги витопали місце аж до землі…

06.

За Крушельницею, по ліву сторону від дороги, на краю великої території якогось лісництва з кущів(?) сформували тризуб…

07.

Міст через Стрий. Біля нього, а також на берегах вище за течією бачив дуже багато відпочивальників на автомобілях, які приїхали сюди як мінімум на два дні – неглибока річка і повільна течія дають можливість тут поплавати в чистій воді…

08.

Дорога увесь час йде вгору. Сонце припікає і щораз важче тиснути на педалі. Нас обганяють автівки, джипи і великі автобуси. Ось фініш – ми щасливо докрутили до центру Урича. На годиннику пів першої дня. Починаємо разом з іншими підніматися вгору до самого заповідника…

09.

Чим ближче, тим більше припаркованих при дорозі автомобілів, рух народу туди-сюди. Бачимо намети, в яких розмістили каси, поруч – інформаційний центр, на стіні якого схема розміщень локацій фестивалю і детальний графік якого дня де коли і що саме буде відбуватися…

10.

В нас були безкоштовні запрошення, ми їх віддали в касі. Взамін кожному з нас на руку причепили паперовий браслет з кодом на ньому – постійна наявність цього браслету дає можливість необмежено виходити за межі фестивалю і повертатися назад (відповідно, якщо на руці браслету нема, охорона вас не пропустить на фестиваль)…

11.

Тепер потрібно знайти місце для зупинки. Від інфоцентру пхаємо вгору ровери і виходимо на таку собі галявинку, яка виконує роль наметового містечка…

12.

При вході на нього волонтери питають новачків чи заплатили за місце для намету. За нас «замовили слово», тому пройшли безплатно) На початку містечка стоять два пластикові баки, з яких можна брати воду. Вже є немало розкладених наметів, тому потрібно шукати місце для нашого. Після роздумів, вирішуємо ставити свій при дорозі недалеко від головного входу. Зауважую, що сюди дехто зміг заїхати автомобілем, жителі містечка переважно молодь і люди середнього віку. Частина новоприбулих туристів йде далі вгору через потічок і там шукає вільні місця. Розкладаємо намет, ставимо туди свої ровери, для гарантії закриваємо їх на спільний замОк і йдемо подивитися що і де на фестивалі. Інформаційний стенд перед головним входом…

13.

Піднімаємося вгору. Перед нами славнозвісні скелі…

14.

Прийшли до великої поляни – серця фестивальних дійств…

15.

Дерев’яна конструкція, на якій можуть лазити діти…

16.

Вид зі схилу поляни на головну сцену. Людей на траві мало, бо спека і нічого цікавого не відбувається…

17.

Одні сидять чи лежать, інші ходять і розглядають, треті щось купують на безчисленних торгових точках…

18.

Скраю поляни спрощений макет дерев’яної фортеці. На її території розмістили кафе, а перед нею зараз ведучий організовує кастинг серед дітей, які бажають взяти участь в символічному штурмі фортеці…

19.

Я вийшов на другий ярус однієї з веж фортеці, щоб подивитися на поляну і селі з невеличкої висоти над рівнем землі…

20.

Фото на максимальному зумі 10х – в цей час дехто дивився на інших з оглядового майданчика на самих скелях…

21.

Безпосередні учасники фестивалю різко відрізняються від гостей-туристів своїм одягом, який є копією такого ж з середньовічного часу…

22.

Ці двоє несуть перед сцену дерев’яні огороджуючі конструкції. Позаду них копія середньовічного тарану, який сьогодні буде використаний в шоу…

23.

Важлива нарада на тлі звуко-музичної апаратури…

24.

Інша нарада тепер на тлі простих наметів, в яких, як розумію, жили реконструктори боїв. Хлопці в шапочках подібних до дитячих виглядають як мінімум незвично…

25.

Жінки в давньому одязі сприймаються зовсім по-іншому…

26.

Дітей, які хотіли активно розважитись, поділили на дві групи: одна «штурмує» вхідні ворота фортеці, друга – «захищає». Поруч дехто з батьків підбадьорює малечу активніше тиснути на двері…

27.

Все – ворота здалися, «нападники» увірвалися всередину фортеці, де їх вже чекали фотографи…

28.

Тим часом на сцені якийсь гурт музикував для нечисленних слухачів…

29.

На іншому краю поляни чоловіки випробовують в дії копію каменеметальної машини, яка покаже на що здатна увечері…

30.

Зовсім затоптану відвідувачами траву намагаються скубти овечки, які тут для доповнення відповідної атмосфери…

31.

Ой, а що ж це безкоштовно роздають біля сцени? Народ чекав на хоч якийсь екшн і дочекався…

32.

Невелике коло, обмежене дерев’яними конструкціями. Всередині манежу два чоловіки з різних команд у відповідних обладунках б’ють один одного мечами…

33.

За боєм спостерігають суддя, представники команд, і армія глядачів, які затамувавши подих знімають це шоу хто на що має…

34.

Костюми воїнів максимально подібні до оригінальних і виготовлені вручну…

35.

Хоч пече сонце, проте ці двоє луплять один одного не по-дитячому…

36.

Гарні і доглянуті коні, на яких катали верхи переважно дітей…

37.

Після того, як скінчився турнір, ми вирішили піти подивитися на скелі…

38.

Дорога до них облаштована у вигляді двох паралельних дощок, на які поперек через різний проміжок набиті дерев’яні планки – це ніби як йдеш по міні-східцях. При підйомі дивлюся ліворуч…

39.

Вхід на територію біля скель. Тут добре видно ці східці, біля них для зручності і безпеки дерев’яні перила. Як бачите є два входи – коротші сходи і довші, які досить круті в плані ухилу. Є батьки, які на цю висоту тягнуть візок з малою дитиною…

40.

Територія між скелями добре облаштована + там стояв охоронець з рацією…

41.

Краєвид з оглядового майданчика на фестиваль, частину Урича і навколишні гори…

42.

Скелі, як скелі, я не фанат таких речей, ну просто велика гора каменю, яка спочатку зачаровує, але швидко до такого звикаєш і потім на це навіть не дивишся…

43.

Стіни скелі пообписувані. Біля них поставили такі собі банери, на яких показано, як могло б виглядати (чи виглядало) наскельне місто-фортеця, якщо б його відновити…

44.

Йдемо від скель вниз, але іншою стежкою. Через долину потоку, в лісі, також видно скелі, але менших розмірів…

45.

Прощальний погляд на каменюки перед спуском вниз…

46.

В лісі знов каміння різних розмірів і форм…

47.

Спустилися вниз до потоку. Хтось в ньому освіжається, хтось тут відпочиває від спеки, інші перед капличкою в черзі стоять до джерела набрати води…

48.

Ми вернулися до наметового містечка. Наші ровери і намет не вкрали, наметів видно що стало більше, аніж було в обід…

49.

Трохи відпочили і за деякий час знов прийшли до поляни. Сонце готувалося заходити за гори, спеки нема, глядачі на схилі поляни дивляться і слухають виступ гурту «Джалапіта»…

50.

Найбільш активні і «заряджені» витанцьовують перед сценою, але таких дуже мало…

51.

Сонце спить, навколо темнота, тільки є світло зі сцени, а також там, де торгові намети…

52.

Це ж фото зі спалахом. Глядачів тільки стає більше і більше. Якщо в цій масі народу і в цій темноті загубитися, то знайтися дуже не просто…

53.

Під час виступу хлопців з гурту «Lirwak» на макеті фортеці почали запалювати факели (на фото ліворуч)…

54.

Ті, хто ходили в історичних костюмах, почали готуватися до найбільшої атракції фестивалю – нічного штурму макету фортеці, який згідно розкладу мав початися о 22.30…

55.

Одна група перед воротами захищає фортецю від «нападників» + є захисники на стінах фортеці, а також на двох вежах над входом…

56.

Почалася перша хвиля штурму. «Вороги» на конях і з факелами нападають на захисників, які з мечами і щитами…

57.

Мені вдалося протиснутися крізь натовп в перші ряди глядачів, тому щось таки побачив з невеликої відстані. Зрозуміло, що фотографував з однієї точки. Видно, як агресорка на коні факелом пробує відігнати від воріт одного з захисників…

58.

Ось ті, що не дозволяли нападникам вилізти на стіни. Разом з ними чоловік, який дув у ріг і це був сигнал до дій…

59.

Добре видно, що під прожектором стоїть «армія» противника, а перед воротами жменька воїнів-захисників. Бачите як в їхню сторону летить така собі вогняна куля, яку кинула саме та каменеметальна машина, яку я показував вище у денний час…

60.

Сигнал подано – пішла атака «варварів» на оборонців. Глядачі мовчки знімають. Серед воїнів чути крики, удари зброєю, атмосфера напружена…

61.

«Нападники» пробують відігнати захисників на стіні твердині. Поки безрезультатно. Зверніть увагу, що чоловіки на стіні без шоломів і ще й сміються з недолугих «ворогів»…

62.

Останні вручну котять дерев’яного монстра до воріт фортеці…

63.

Це і є той самий таран, який вдень мирно стояв без діла, і під дахом якого люди ховалися від сонця. На дах цього витвору заліз чоловік з факелом. Таким чином намагався налякати чи розвеселити…

64.

Шоу в розпалі, його діючі особи також. Один з тих, хто був на другому ярусі вежі, вирішив прийняти виклик чоловіка з вогнем – сміючись як дитина поліз йому назустріч )…

65.

Меч проти факела – хто кого в цьому драматичному поєдинку, в якому все збоку виглядає з однієї сторони по-справжньому, а з іншої просто цікаво і весело…

66.

«Нападники» тим часом прикладають драбину до стін фортеці і штурмують її таким чином. Зрозуміло, що захисники б’ють їх довгими палицями. Все має виглядати переконливо)…

67.

Чоловіки намагаються чинити опір «варварам»…

68.

Битва триває. З бажаючих залізти всередину фортеці утворюється невелика черга)…

69.

«Вороги» щосили тиснуть на ворота. Між тим хаосом оператор намагається знайти вдалий ракурс)…

70.

Ще один екстрімал на краю даху тарана пробує факелом підпалити дерев’яні жердини захисників…

71.

Останній кадр з цього шоу – так розумію, що «нападникам» не вдалося пробити оборону і зайняти фортецю, тому оборонці можуть святкувати перемогу…

72.

Після невеликої паузи почалася інша родзинка суботнього вечора – лазерне дійство. Декілька установок, які були в різних місцях поляни, почали проектувати на скелі, дерева і в небо різні зображення. Основний акцент був на скелі. Уявіть собі, що серед темноти під особливу музику починають в певному порядку з’являтися різні символи…

73.

Вони швидко змінюють один одного і ти не можеш зрозуміти що це таке…

74.

Я здогадуюся, що ці речі мали б щось означати, але в цей час працює тільки зір і слух, голова виключена…

75.

Незабаром одночасно показують два символи…

76.

Ну, оце вже видно що людина…

77.

А от тут подібно до якоїсь вежі…

78.

Символічно нагадує фортецю…

79.

Коли в іншій лазерній установці вмикнули і спроектували над глядачами плоску проекцію неба по якому пливуть хмари – в мене відвисла щелепа – такого не чекав, видалося, що я зараз в якомусь іншому вимірі, все виглядало так натурально, що хотілося підстрибнути і торкнутися тих хмарок…

80.

Обриси тустанської фортеці…

81.

Лазери в темноті своїм світлом і кольорами створюють ефект «вау!»)…

82.

По моєму це пробував сфотографувати хмари, які пливуть у небі…

83.

Закінчення лазерного шоу… Емоції переповнюють… Атмосфера дивовижна…

84.

Незабаром почне виступ хедлайнер музичної частини фестивалю – гурт «The Doox”, проте нам завтра дуже рано вставати, тому йдемо назад до наметового містечка. Нічого не вкрадено, ми переміщаємо ровери в тамбур намету, лягаємо спати. В цей час зі сцени починає гриміти музика. Біля нашого намету туди-сюди безкінечно ходить народ з коментарями побаченого, матюками, сміхом і озвученням особистого. На годиннику пів першої ночі. Я знав що не спатиму, тому просто лежу з заплющеними очима. Залишилося всього чотири години до підйому. 

Стає холодно. Надягаю привезену теплу на довгий рукав футболку. Потім спортивні штани. Ще шкарпетки. Недалеко від нас якась жінка співає народних пісень під аплодисменти своєї компанії в той час, коли зі сцени співає інша вокалістка. За якийсь час приходять ті, які поставили намет біля нашого. Чоловічі голоси говорять українською з іноземним акцентом. Прощаються з дівчатами, починають між собою говорити англійською. Намагаюся зрозуміти про що мова. Відчувається втома, хочеться їсти. Періодично вмикаю телефон щоб подивитися котра година. Сусіди починають храпіти. Незабаром стихає музика на сцені, проте жіночка, яка співала в наметовому містечку не змовкає. Залишилася ще година до пів п’ятої ранку, коли ми встаємо. Намагаюся розслабитися. 

Серед тиші раптом вмикається один будильник, за ним інший. Розплющую очі. Вмикаємо ліхтар. Якось через поскладані в тамбурі ровери вилажу назовні. Всі сплять. Темно, хоч десь за горами ледь світлішає небо. Народжується неділя. Намет зовні весь мокрий. В темпі збираємо його і речі. Єдині. Хоч нам їхати до Верхнього Синьовидного на станцію і електричка до Львова о 6.54, вирішуємо вже по п’ятій виїжджати. Ранкова прохолода приводить до тями від безсонної ночі. Біля входу до фестивалю бачимо тільки охоронців. Спускаємося до асфальту. Я їду за тим, в кого ліхтар на кермі. Дорога порожня. Ми крутимо з великою швидкістю, адже дорога веде вниз. Вже розвиднілося, можна їхати без штучного світла. В Корчині їдемо прямо по новій асфальтованій дорозі. Між Корчином і Верхнім Синьовидним краєвиди немов з іншої планети…

85.

Зупиняємося на пару хвилин, щоб насолодитися такими пейзажами…

86.

За пів години до прибуття електрички ми вже на станції. З-за пологих гір виходить сонце. Фінал естетичного і морального задоволення від цієї поїздки!

87.

Відео-фрагменти (камера Тарас Павлик).
А.)

Б.)

В.)

Г.)

Д.)

Е.)

Спробую після всього підбити підсумок. Моя думка чисто приватна і суб’єктивна. По фестивалях не їжджу, в наметах не ночую, по скелях не лажу ) Вирішив, що треба раз спробувати. «Ту стань – 2017» - тематичний фестиваль, на якому є багато всього цікавого, що фізично встигнути там і там нереально. Якраз середньовічна тематика створює особливу ауру, яка щонайменше цікава для пересічної людини. Організація фестивалю, який відбувся вже 12-й раз, на мою думку непогана. Краще сюди приїхати сім’єю чи компанією на власному транспорті, думаю, кожен знайде для себе тут щось цікавого, відпочине від буденності, подихає свіжим повітрям і отримає класні враження надовго.

P.S. Ігор, обидвоє дуже дякуємо тобі за надану можливість відвідання фестивалю!

P.P.S. Ви можете оцінити пост, якщо в кінці нього поставите галочку в полі біля "весело", або "цікаво" чи "сучасно"

Практична інформація  

Ціни:

-проїзд фестивальним автобусом зі Львова до Урича (приблизно 120 км.) = 120 грн./ з людини/ в одну сторону. В п’ятницю, суботу і неділю автобус стартував зі Львова о 9.00, з Урича в п’ятницю о 20.00, в суботу о 20.00 і 23.00, в неділю о 19.00.

-вхідні квитки, якщо купуєте попередньо (через інтернет), вартість на один день фестивалю = 120 грн./ з людини, на три дні = 250 грн. Якщо купуєте на фестивалі в касі, тоді на один день = 150 грн., на три дні = 350 грн.

-місце під намет в наметовому містечку = 50 грн.

-поїсти / випити можна багато всього, вибір чималий (по-моєму алкоголь заборонений для продажу). Ціни також немалі, приклад: морозиво «Маріте» (зі Львова) = 15 грн., маленька порція картоплі-фрі = 25 грн., іншим не цікавився.

Дорога:

-загальна відстань, яку накрутив – 97 км.

-максимальна швидкість – 40,9 км./год.

-середня швидкість – 19,2 км./год.

-час педалювання в дорозі – 5 год. 04 хв.

Відстані:

-Стрий – Урич(Тустань) = 55 км.

-Урич(Тустань) – Верхнє Синьовидне(станція) = 23 км.

Мої витрати:

-Львів-Стрий, повний квиток на електричку = 15 грн.

-Вернє Синєвидне-Львів, повний квиток на електричку = 17 грн.

За перевезення велосипедів у вагоні електрички туди не платили, назад якось відбилися від нав’язливої жіночки-ревізорші-касирки) 

Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ