«Сиджу за клавіатурою і думку думАю, що про Радехів написати я маю?» -
саме такі слова крутяться в моїй голові, коли намагаюся висловити побачене мною
в цьому маленькому райцентрі… Так-так, є такі містечка, після відвідин яких
можна вигукнути «Що це було?!» А було це так…
Вівторок. Хм, щось давно не був у Радехові… А-а-а, туди
зранку зі Львова нема поїзда, нє, не цікаво… Чи всьо ж таки поїхати маршруткою?
Добре, поїду. А назад чим? Ух ти, там є приміський дизель Ківерці (Луцьк) – Сапіжанка,
яким ще ніколи не їздив! О, це ж супер – пре-супер, бо в Сапіжанці за пів години
можна пересісти на дизель Ковель – Львів! Всьо, встаю дуже зрана і вйо, нагадаю
собі що то за місто!
До речі, мій новий канал на YouTube !
Факт #1 – чули про радехівський цукор? Ха-ха, а його в
самому місті не виробляють!) А про виробника «молочки» під брендом «Галичина»
чули? Оце вже з самого Радехова!
Факт #2 – чули що в десятитисячному місті всього один
храм (в невеликих селах і то буває два), зато який!
Факт #3 – чули, що просунуті туристи Радехів пролітають,
як фанера над Парижем? Чого? Зараз самі все побачите…
Майже півтори години маршруткою Львів-Радехів-Сушно і пів
десятої ранку виходжу на зупинці по вул. Львівській, перед «Рукавичкою»…
01.
Ось цифри, щоб ви розуміли масштаб цього містечка –
відстань від його південного краю до північного (через центр) ледь більше
чотирьох кілометрів – це менше години пішки! А ще менше часу потрібно, щоб
подивитися те, що в Радехові є з розряду «більш-менш цікаве»… І першим на моєму
шляху опиняється колишній Народний дім (1912 року)…
02.
Так, навіть в такому вигляді він є окрасою райцентру, а
що тут дивного?
03.
Завершення вежі з датою на флюгері – щоб назавжди пам’ятали…
04.
Сьогодні тут розмістили районну бібліотеку і відділ
РАЦСу… Найкращий ракурс цієї стильної будівлі…
05.
По сусідству з нею колишній будинок спортивного
товариства «Сокіл», зведений дещо раніше, в 1908 році…
06.
Хоч на його стіні зображення задуманого з бородою
митрополита Андрея Шептицького, тепер всередині не якийсь монастир, а музична
школа імені саме цього видатного чоловіка…
07.
Перед нею камінь з табличкою, напис на якій я б
перефразував десь так: «Волею недостатніх фінансів і несприятливого валютного
курсу євро(долар) / гривня для громади міста Радехова на цьому місці мабуть
точно в якомусь майбутньому буде встановлено пам’ятник…» ))
08.
Бр-р-р, як надворі зимно, дує пронизливий північно-західний вітер, вологість зашкалює, руки вже синьо-зелені, хоч тільки недавно
почав фотографувати, тому доведеться процес походеньок по місту пришвидшити..)
Мало примітна (хоча для Радехова навіть дуже примітна) історична будівля, де є
дитяче відділення центральної районної лікарні…
09.
Ой, мало не пропустив (хоча таке не можливо не
пропустити!) – єдиний в містечку вияв професійного стріт-арту – слова і портрет
відомого українського
композитора,
виконавця, народного артиста України, лідера ВІА «Ватра» Ігора Білозіра, який народився в Радехові в 1955 році…
10.
Ну що ж, повертаю з центральної вулиці Львівської
праворуч на проспект Відродження… Під шостим номером колишній будиночок тутешнього
місця паломництва для тих, хто вважає, що «держава мені по жизні винна!» -
по-народному одним словом – «соцзабез»…
11.
Наступний будиночок в «трохи» ядовитому кольорі стін з
симпатичним відкритим ганком перед вхідними дверима запрошує фанатів районних
краєзнавчих музеїв…
12.
Рухаюсь далі, бо інакше доведеться ще раз відкривати
«чекушку чорного з лимоном») От як потрібно приваблювати клієнтів до свого
закладу (тут – кав’ярні), особливо коли навколо все таке не оригінальне)..
13.
Радехівська ратуша… Як шкода, що нема в тебе класичного
завершення з вежею і годинником, який би я звіряв з реальним часом…
14.
Всевидяче око згори підглядає за радехівчанами, хто з ким
і куди поспішає )
15.
Йду собі, оглядаюся, люди оглядаються на мене (і чого б
це?) і тут на тобі – в мою сторону дивиться трохи великий і трохи злий ангел…
Як пише на постаменті, в 1948 році москалі привселюдно тут страчували
українських патріотів…
16.
В кінці проспекту Відродження ідеальне місце для
новозведеного собору святого Миколая – єдиного храму в Радехові (поруч нього ще
стоїть стара дерев’яна церковця)…
17.
Перед ним є не дуже цікава шопка…
18.
Тільки я її сфотографував, як місцева жіночка підбігла до
мене (думав, буде виривати з замерзлих рук фотоапарат, якого я б нізащо не
віддав)) зі словами: «Зайдіть всередину церкви, там якраз розбирають другу
шопку, ще встигнете побачити і помолитеся собі!». Думаю, а чого не зайти? Пам’ятаю років десять тому, в
цьому соборі проводили внутрішні роботи, а тепер все розмальовано «під ключ»…
Вийшов з храму і повернув праворуч. Позаду крамничок, на вул. Лесі Українки,
мене приємно вразили збережені будиночки…
19.
Так розумію, що це забудова колишньої площі Ринок…
20.
Чого я ще сьогодні не бачив? Ага, на краю міського парку
в цю пору року добре видно екзотичний металевий скелет – саме тут колись була
пречудова (хтось каже одна з найкращих в Україні!) оранжерея, наявність на якій
сучасної металочерепиці може свідчити про потенційне відновлення…
21.
Моя дорога на станцію… Все ще пригадую вулицю Витківську
біля автостанції з «морями», в яких вільно могли плавати гуси, а найбільш
креативні мешканці закидували вудочки в ці бездонні водойми… Сьогодні дана
вулиця з новеньким асфальтом і старенькими історичними хатинками…
22.
Середа, отже навпроти автостанції трохи мляво існує
місцевий базарчик… В мене був час, тому ходив по ньому, ходив і щось захотілося
свіжої випічки… Бачу в кінці стоять три жінки з хлібами/булочками/рогаликами… І
цікаво, що в однієї покупці купують, а інші збоку нудьгують… Я підійшов до
тієї, в якої купували і щойно останній клієнт відійшов, енергійна продавець
середніх років каже мені «Замовляйте!».
Очі розбігаються від випічки, тому з
усмішкою питаю її: «Що у вас доброго є?». «В мене добре серце, але погані нерви»,
- відповідає мені молодиця і починає щиро сміятися. Ха, тепер я розумію, чому в
неї були, є і будуть покупці) «Що це таке?», - тицяю в сторону випічки подібної
до «сонечка». «Це з сиром, беріть, смачне!», - припрошує жіночка, водночас
примружуючи блакитні очі. Кажу, давайте. «Це все?», - не вгаває вона. – Може,
ще хлібчика свіжого візьмете?». Оце я розумію підприємницький підхід до роботи!
))
Поволі дійшов до зовні простенької залізничної станції…
23.
Сам чекав поїзда у теплому залі очікування майже годину, поки
перед прибуттям не підійшли ще один чоловік і жінка – так ми троє з пересадкою
в Сапіжанці на дизель до Львова їхали і говорили про життя-буття…
А скромний і непоказний по історичних цікавинках Радехів залишився далеко позаду і
мене залишив без відповіді на питання «А що це було?»
24.
Вибирайтеся з дому частіше, Україна чекає на вас!
Сподобався
пост? То поділіться посиланням на своїх сторінках у соцмережах - це ваша мінімальна подяка за працю автора блогу. Дякую!
Немає коментарів:
Дописати коментар