середа, 13 лютого 2019 р.

Радехів

«Сиджу за клавіатурою і думку думАю, що про Радехів написати я маю?» - саме такі слова крутяться в моїй голові, коли намагаюся висловити побачене мною в цьому маленькому райцентрі… Так-так, є такі містечка, після відвідин яких можна вигукнути «Що це було?!» А було це так…

Вівторок. Хм, щось давно не був у Радехові… А-а-а, туди зранку зі Львова нема поїзда, нє, не цікаво… Чи всьо ж таки поїхати маршруткою? Добре, поїду. А назад чим? Ух ти, там є приміський дизель Ківерці (Луцьк) – Сапіжанка, яким ще ніколи не їздив! О, це ж супер – пре-супер, бо в Сапіжанці за пів години можна пересісти на дизель Ковель – Львів! Всьо, встаю дуже зрана і вйо, нагадаю собі що то за місто!


Факт #1 – чули про радехівський цукор? Ха-ха, а його в самому місті не виробляють!) А про виробника «молочки» під брендом «Галичина» чули? Оце вже з самого Радехова!
Факт #2 – чули що в десятитисячному місті всього один храм (в невеликих селах і то буває два), зато який!
Факт #3 – чули, що просунуті туристи Радехів пролітають, як фанера над Парижем? Чого? Зараз самі все побачите…

Майже півтори години маршруткою Львів-Радехів-Сушно і пів десятої ранку виходжу на зупинці по вул. Львівській, перед «Рукавичкою»…
01.

Ось цифри, щоб ви розуміли масштаб цього містечка – відстань від його південного краю до північного (через центр) ледь більше чотирьох кілометрів – це менше години пішки! А ще менше часу потрібно, щоб подивитися те, що в Радехові є з розряду «більш-менш цікаве»… І першим на моєму шляху опиняється колишній Народний дім (1912 року)…
02.

Так, навіть в такому вигляді він є окрасою райцентру, а що тут дивного?
03.

Завершення вежі з датою на флюгері – щоб назавжди пам’ятали…
04.

Сьогодні тут розмістили районну бібліотеку і відділ РАЦСу… Найкращий ракурс цієї стильної будівлі…
05.

По сусідству з нею колишній будинок спортивного товариства «Сокіл», зведений дещо раніше, в 1908 році…
06.

Хоч на його стіні зображення задуманого з бородою митрополита Андрея Шептицького, тепер всередині не якийсь монастир, а музична школа імені саме цього видатного чоловіка…
07.

Перед нею камінь з табличкою, напис на якій я б перефразував десь так: «Волею недостатніх фінансів і несприятливого валютного курсу євро(долар) / гривня для громади міста Радехова на цьому місці мабуть точно в якомусь майбутньому буде встановлено пам’ятник…» ))
08.

Бр-р-р, як надворі зимно, дує пронизливий північно-західний вітер, вологість зашкалює, руки вже синьо-зелені, хоч тільки недавно почав фотографувати, тому доведеться процес походеньок по місту пришвидшити..) Мало примітна (хоча для Радехова навіть дуже примітна) історична будівля, де є дитяче відділення центральної районної лікарні…
09.

Ой, мало не пропустив (хоча таке не можливо не пропустити!) – єдиний в містечку вияв професійного стріт-арту – слова і портрет відомого українського композитора, виконавця, народного артиста України, лідера ВІА «Ватра» Ігора Білозіра, який народився в Радехові в 1955 році…
10.

Ну що ж, повертаю з центральної вулиці Львівської праворуч на проспект Відродження… Під шостим номером колишній будиночок тутешнього місця паломництва для тих, хто вважає, що «держава мені по жизні винна!» - по-народному одним словом – «соцзабез»…
11.

Наступний будиночок в «трохи» ядовитому кольорі стін з симпатичним відкритим ганком перед вхідними дверима запрошує фанатів районних краєзнавчих музеїв…
12.

Рухаюсь далі, бо інакше доведеться ще раз відкривати «чекушку чорного з лимоном») От як потрібно приваблювати клієнтів до свого закладу (тут – кав’ярні), особливо коли навколо все таке не оригінальне)..
13.

Радехівська ратуша… Як шкода, що нема в тебе класичного завершення з вежею і годинником, який би я звіряв з реальним часом…
14.

Всевидяче око згори підглядає за радехівчанами, хто з ким і куди поспішає )
15.

Йду собі, оглядаюся, люди оглядаються на мене (і чого б це?) і тут на тобі – в мою сторону дивиться трохи великий і трохи злий ангел… Як пише на постаменті, в 1948 році москалі привселюдно тут страчували українських патріотів…
16.

В кінці проспекту Відродження ідеальне місце для новозведеного собору святого Миколая – єдиного храму в Радехові (поруч нього ще стоїть стара дерев’яна церковця)…
17.

Перед ним є не дуже цікава шопка…
18. 

Тільки я її сфотографував, як місцева жіночка підбігла до мене (думав, буде виривати з замерзлих рук фотоапарат, якого я б нізащо не віддав)) зі словами: «Зайдіть всередину церкви, там якраз розбирають другу шопку, ще встигнете побачити і помолитеся собі!». Думаю, а чого не зайти? Пам’ятаю років десять тому, в цьому соборі проводили внутрішні роботи, а тепер все розмальовано «під ключ»… Вийшов з храму і повернув праворуч. Позаду крамничок, на вул. Лесі Українки, мене приємно вразили збережені будиночки…
19.

Так розумію, що це забудова колишньої площі Ринок…
20.

Чого я ще сьогодні не бачив? Ага, на краю міського парку в цю пору року добре видно екзотичний металевий скелет – саме тут колись була пречудова (хтось каже одна з найкращих в Україні!) оранжерея, наявність на якій сучасної металочерепиці може свідчити про потенційне відновлення…
21.

Моя дорога на станцію… Все ще пригадую вулицю Витківську біля автостанції з «морями», в яких вільно могли плавати гуси, а найбільш креативні мешканці закидували вудочки в ці бездонні водойми… Сьогодні дана вулиця з новеньким асфальтом і старенькими історичними хатинками…
22.

Середа, отже навпроти автостанції трохи мляво існує місцевий базарчик… В мене був час, тому ходив по ньому, ходив і щось захотілося свіжої випічки… Бачу в кінці стоять три жінки з хлібами/булочками/рогаликами… І цікаво, що в однієї покупці купують, а інші збоку нудьгують… Я підійшов до тієї, в якої купували і щойно останній клієнт відійшов, енергійна продавець середніх років каже мені «Замовляйте!». 

Очі розбігаються від випічки, тому з усмішкою питаю її: «Що у вас доброго є?». «В мене добре серце, але погані нерви», - відповідає мені молодиця і починає щиро сміятися. Ха, тепер я розумію, чому в неї були, є і будуть покупці) «Що це таке?», - тицяю в сторону випічки подібної до «сонечка». «Це з сиром, беріть, смачне!», - припрошує жіночка, водночас примружуючи блакитні очі. Кажу, давайте. «Це все?», - не вгаває вона. – Може, ще хлібчика свіжого візьмете?». Оце я розумію підприємницький підхід до роботи! ))
Поволі дійшов до зовні простенької залізничної станції…
23.

Сам чекав поїзда у теплому залі очікування майже годину, поки перед прибуттям не підійшли ще один чоловік і жінка – так ми троє з пересадкою в Сапіжанці на дизель до Львова їхали і говорили про життя-буття…
А скромний і непоказний по історичних цікавинках Радехів залишився далеко позаду і мене залишив без відповіді на питання «А що це було?»
24.

Вибирайтеся з дому частіше, Україна чекає на вас!

Сподобався пост? То поділіться посиланням на своїх сторінках у соцмережах  - це ваша мінімальна подяка за працю автора блогу. Дякую!
 

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

   

Немає коментарів:

Дописати коментар