В обід при дорозі у Воробіївці. Версія міфічна: "Вася, ну як, знайшов'ис нашу плєшку?". Версія напів реальна: "Їсти, с...ти і "бухати" хіба мене навчила мати?". Версія реальна: "Тілько не копайте по ногах - у мене "пАкращення вже сьогодні...". Три і пів години до того...
11.40. Майже домашня ст.Озерна. Я думаю про Кокутківці, я хочу до Кокутківців. І я буду в Кокутківцях. Чому така любов? Саме так, там, як часто буває, "випала" з маршруту деревяна церква, тому доводиться йти на таку жертву - їхати за багато км. від хати тільки заради її фото.
До речі, мій новий канал на YouTube !
Знайомою стежкою йду попри колію. Один. Так-так, ось роздоріжжя і вибір: йти далі знайомою дорогою до с.Осташівці чи невідомою стежкою через квітуче поле. Зупинився. Якщо народ витоптав стежку по чужих полях - отже на кону супер економія часу. Ось воно, бджолине щастя - море квітів і стільки ж незайманих...
Стежка, зрозуміло, привела до села Осташівців. "Дай Боже щастя! Як мені вийти на головну дорогу?". "Та йдіт просто, ніде не вертайте і там буде дорога до Нестерівців". Біля сільської вулиці Осташівців милує око "народний примітивізм" у скульптурі - за таке ставлю три "лайки" (ну, як у Фейсбуку)
Вже вийшов за село. Попереду дорога через поле у сторону с.Нестерівці. Камянистий шлях веде вгору. Летючі кровопивці не дадуть спокою. За звичкою оглядаюся навколо. Поля, поля, поля... У радіусі щонайменше 2 км. - ні живої душі (так думаю). Пролітає думка: а якщо б зараз голодна чупакабра вискочила з пшеничного поля, що б я робив? Ножа немаю, ні вилки, ні ножиць, та нічого такого... Бити її новеньким недешевим наплічником чи несамовито кричати "Юлі волю, Юлі волю!" - можливо та тварюка від несподіванки на пару секунд зупиниться і тоді можна буде щось придумати далі... На другому перехресті бачу якийсь памятник - виявилося, що його поставили тому, що по цій дорозі далекого 1996 р несли образ Зарваницької Богоматері... На правій стелі нагадування: "Ідеш, поклонися, перехрестися". Що я і зробив, зрозуміло (попереду ще ж дорога)
Ага, що цікаво - по обидві сторони цієї дороги росте безліч ялинок. При чому всі більш-менш однакової висоти (мабуть, садили в один час). Ніде такого не бачив, щоб отак серед поля... Зауважив - тільки дві спиляні вандалами
Незабаром дорога пішла вниз і по лівій стороні за кукурудзяно-пшеничними ланами показалася церква у с.Нестерівці
13.00. Я стою на роздоріжжі. Ліворуч до села Нестерівці (мене вони не цікавлять), праворуч - в сторону Кокутківців (а ці ще й як цікавлять). Мені на право. Це ще Нестерівці. Шлях вгору - і вже моя мета, маленьке село
КОКУТКІВЦІ
Хатинки обабіч дороги. Немало покинутих, зарослих джунглями. Сучасно ремонтованих нема. Кури, гуси, качки. На вулиці - нуль людей. Поки не забув: села по маршруту мають дві спільні риси - заінчуються на "-ці" і церкви у них стоять на одній стороні (у моєму маршруті - праворуч). Що це, початкова школа? Ні-ні, вивіска показує "Кокутковецька амбулаторія загальної практики сімейної медицини"
Не встиг повернути голову праворуч - о, є, чудо моє (ще не дер. церква)! Що витворяє природа з колишньою римо-католицькою капицею Діви Марії (1902-1908) - просто фільм жахів без спецефектів...
Хочете знати що там всередині? Ласкаво просимо добровольців з сокирами і мачете і бульдозером у додаток... Єдина деталь на фасаді
А ось прямо збоку каплиці майже як у провінційній Англії...
Трохи далі на роздоріжжі має звернути вашу увагу вічно пластиковими квітами стара капличка
Я знаходжуся у практично завмерлому серці Кокутківців. Місцевий клуб відмежований від дороги тільки деревами...
...а пам'ятку радянської торгівлі окупувала кропива
Знак відновили у 1992 р. "Памятка даной свободи 3 травня 1848"
Звідкись надійшла місцева жінка, тому питаю де ж церква? Виявилося стоїть трохи далі дороги, просто з повороту до неї брама. Зайшов на подвір'я. Я знав як виглядає дер. церква св. Івана Хрестителя 1883 - бляха+пластик, але мені все одно, бо має бути в архіві! Поблизу церкви ще стоїть (з незапамятних часів???) "пожежний щит" - найперші знаряддя для гасіння пожежі
Отож, лопата заіржавіла, відра чи не протікають - не перевіряв, арматурний гак ще ого-го, а оці два вогнегаснички у яких, мабуть, термін придатності пройшов ще за Льоні Рудого, просто насмішка перед ненаситним вогнем... У кінці села на річці Нестерівка - немалий став
І вже по Кокутківцях...
Наступне село трохи більше і називається
ВИСИПІВЦІ
Пишуть, що Висипівці - центр сільради. Одразу і не скажеш. Тут я заодно вирішив зафоткати церкву св.Параскеви 1867 - до неї з головного шляху веде вгору асфальтівка
У селі чимало хатів подібні, особливо я чомусь звернув увагу, що вікна на горищі у них по два на стіну і арочної форми...
Серед навколишньої убогості яскравою зіркою блистить найсучасніша будівля Висипівців - "Крамниця у Петра" (біля напису навіть вказівник, щоб не заблукати)
УВАГА! Дана фотографія НЕ носить рекламний характер! (власника крамниці не знаю, всередину не заходив!). Цікаво, що трохи раніше, у цьму ж селі при дорозі бачив муровану крамничку (спочатку подумав що каплиця), двері якої мальовничо покриті павутиною, а на вікні напис "ПРОДАМ. Ціна $7500. Тел....". І вже Висипівці пройшов...
Не розслаблятися - ось вітає одинокого туриста село
СЕРЕДИНЦІ
А тому, що "по середині"... Праворуч, вище дороги кидається у вічі величенька будівля школи, до якої бригада роботяг відновлює сходи. А поверніть свій стомлений погляд ліворуч! За старими смереками приклякнув на коліно він
Термінатор-1945. "Ал бі бек! Ту Раша!" ("Я повернуся. До Росії" - переклад). Ну і показує долонею на схід, звичайно. А в другій руці міцно стискає "Калашникова" з глушником. Внизу, перед ним, колись з пятикутної зірки горів "вічний" вогонь - за України в тому місці зберігся віск зі свічки (нема чого газом розкидуватися)... А навколо розбиті пляшки з-під алкоголю. Традиційно при дорозі - памятник даної свободи - правда у Серединцях "дали" свободу на 12 днів пізніше, аніж у Кокутківцях (і тоді була бюрократія...)
Цікаво, що цей памятник настільки важливий, що напроти через дорогу в його сторну зі стовпа направлений справжній прожектор (не знаю чи світить). Ну і як я можу забути про головну святиню села - церкву св. Арх. Михайла, збудовану в 1907-1912 рр. перетворену з польської каплиці
Вже і Серединці закінчились, тому просимо-просимо до села
у якому я вже був (правда, з іншої сторони). Рухаюся дорогою і бачу ...ноги лежать. Ото так, когось машина збила, а народ нічого не бачить? Підійшов. Приглядуюся. Бачу, що дихає. Скільки вже різних сіл відвідав, а таку картину серед дня бачу раз третій. Цікаво, що зовсім близько місцевий газда при дорозі копав рів і "нуль на масу" в сторону лежачого (хіба раніше вже підходив). Видно той, що лежить, десь добряче нализався якоїсь трутки, бо спав у тіні дерев як немовля...
Я б його точно не підняв, а кого кликати? 15.20. Роздоріжжя у Воробіївці. Сиджу на лаві при шляху, відпочиваю. Ще один кадр з цього села, який минулого разу не зауважив - над берегом, при якомусь подвір'ї височить памятник "поставлений за старанєм Андрея Вовка і жени єго Олени Року Божого (важко прочитати, десь злам ХІХ-ХХ ст.)
О, з Воробіївки я рухаюся знайомою доргою до села Курівці. Так помало рухаюся - до електрички ще багацько часу. Фінал подорожі - поворот в Курівцях на переїзд. Чалапаю як лінивець з "Льодовикового періоду" біля невеликої, чомусь, огородженої липи
А липа (чи то, що з неї залишилося) не проста - читаємо чому
Назад традиційно - електричка>маршрутка>дім>
Підсумок: поїздка вдалася. Громадським транспортом там і не пахне (або ж пахне два-три рази на день). Автомобілі їздять рідко (у моєму випадку - в протилежну сторону). У деяких господарів є чимало різної сільгосп техніки, яка часто стоїть при дорозі, напроти подвір'я і ніхто не хапає на брухт. Практично усі огорожі з вапняку, каміння якого там і там. Навколо багатьох будиночків навіть огорожі нема і воріт. Дорога також з вапняку. На подвір'ях практично всюди беспорядок. Відремонтованих "під євро" хатів рідко зустрінеш. А так, йдучи селами по дорозі, на клітинному рівні відчуваєш, як тут час тягнеться немов жуйка... Добре поїхати, а не сидіти за монітором компа...
Бюджет на дорогу: електрички+маршрутки по місту: 22+4=26 грн.
Відстань по маршруту: 19,5 км.
Час по маршруту: 4,5 год.
Час по маршруту: 4,5 год.
Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!
А мені зустрічались тільки дуби – пам'ятки І. Я. Франка. Виявляється, є і липи.
ВідповістиВидалити