Велика Вишенька. Оселя "Розточчя”. Майдан

На неділю 25 вересня запланував собі побачити руїни церкви на Яворівському полігоні. Задля цікавості зайшов у п’ятницю на beskyd.lviv.ua і написав що їду. Думав, навряд хто складе компанію. Помилився…

У цей день погода як на замовлення – сонце і практично без вітру. В 11.00 виїхав з дому.

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Рухаюся Львівською кільцевою дорогою на північ, до виїзду з Бірок. Вже відчуваю, що не виспався. Бачу здалеку на дорозі дивний силует, на велосипедиста не подібний. Зупиняюся, витягаю фотоапарат. Силует приближається. Оцього я не чекав!

Старший чоловік спортивної форми шпарить по трасі на укорочених лижах з коліщатками (часом не карвінг це?). Я кидаю репліку, мовляв скоро ж зима… Чоловік радісно це підтверджує. Десь перед дванадцятою не доїжджаючи до виїзду з Бірок бачу, що в сторону Ясниськ поїхав якийсь роверист. Я домовлявся рівно на 12.00, отже це не з Бескиду. Згодом ще один чоловік на байку покрутив у цьому напрямі. Не зупинився. Мабуть, сьогодні поїду один. Аж о 12.06 бачу в мою сторону ще два байкери педалують. Значить, це або з Бескиду або чужі. Якщо друге, то їду за ними. Але ж ні, зупиняються. Знайомимося. Володимир і Люда (приємні та цікаві співрозмовники, як виявилося згодом). Після короткої зупинки рушаємо в дорогу, на полігон. За якийсь час в Дубровиці повертаємо ліворуч

Бачу, що на/з полігону чимало автівок пхається. Такого не очікував. Раніше я їхав цією дорогою майже до КПП. Де-не-де при дорозі стоять іномарки, а людей невидно. Перед в’їздом на КПП нас обганяє “Жигуль”, зупиняється перед шлагбаумом. До водія підходить військовий, відчиняється в автівці вікно, звідти висувається рука з пачкою цигарок, яка моментально перекочовує у кишеню людини у формі. Шлагбаум відсовують вбік – і ви на полігоні. Ми проїхали за цією автівкою безперешкодно і без запитань. На полігоні я уперше. Навколо поля зарослі травами і кущами, далі ліси. З гори відкривається багатокілометрова панорама на рівнинну північ

На горі, при дорозі, ше й на насипі будиночок командного пункту.

Поруч стоїть автівка. Людей нема. З тераси цього пункту полігон як на долоні. Рухаємося далі на захід. Час од часу автомобілі туди-сюди (мабуть на гриби, чи на род з Немирова їде). Попереду на дорозі бачу одинокого велосипедиста. При наближенні починаю розуміти, що це той, хто поїхав переді мною, коли я наближався до виїзду з Бірок. Зупиняємося для знайомства. Ігор, прилетів з Філядельфії (Сполучені Штати). Викладач англійської в мериканському універі. Дорога туди/назад коштує $1300. Але як маєш добре оплачувану роботу – політ не проблема. Ігор дуже добре говорить українською (сам тут народився і жив, як розумію). Через тиждень стартує додому. Тепер вже четверо педалюємо до руїн церкви, які видно на горизонті. Поблизу неї, при дорозі поставили інформаційну таблицю, щоб туристи почитали що це таке за чудо збереглося

Мабуть, більшість з вас знає, що на місці полігону до другої світової жило багацько народу в селах та хуторах. Проте, радянська влада кинула оком на цю величезну територію. І ось з листопада 1939 р. почалася масштабна операція (тривала до кінця 1940-х рр., потім у 1950-х рр. проводили повторну зачистку) з примусового виселення мешканців, щоб звільнити територію під майбутній військовий полігон. Пишуть, що вивезли на Бесарабію в Сибір і хтозна-де 125 тисяч людей, зрівняли з землею понад 170 сіл та хуторів, підірвали і зруйновали 16 церков та каплиць, 2 костели, 18 цвинтарів… У 1940 р. почали руйнування мурованого храму св. Архистратига Михайла, збудованого у 1927 р. Згодом, по святині з якої тільки зброї не стріляли, але повністю не змогли знищити.

З колишньої церкви села Велика Вишенька небагато залишилося, проте ці руїни простоять ще не визначено довго

Залишки храму фотографуються без перешкодно з усіх сторін

Якщо підняти голову догори

На стінах збереглися навіть якісь деталі оздоблення

На місці колишнього вівтаря поставили хрест – раз в році тут проводять богослужіння

Ось фотка біля руїн моїх попутників (чорний силует це – Ігор)

Поки ми тут перебували, з ревінням моторами приїхали на мотобайках якісь хлопаки. Я, Володя та Люда прощаємось з Ігорем, який їде далі на захід. Пропоную піти подивитися чи збереглося щось на старому цвинтарі, який знаходиться поблизу колишнього храму. Символічний вхід на колишнє кладовище хтось завалив

Походили по зарослій території… В траві лежить колишній надгробок, до якого хтось приходив

Трохи далі бачу низький хрест. Підійшов. На пам’ятному хресті вибито імя та прізвище людини та роки народження і смерті (1877-1929)

Вид з цвинтра на схід

Ми вертаємося назад, проїжджаємо через КПП і рухаємося до оселі «Розточчя” в урочищі Мочари. Раніше я там був, тому вирішив показати це місце. Вузька дорога з вказівниками привела до входу

Біля будинку, в якому раніше мешкали люди, якась компанія, що приїхала на трьох авто, про щось сперечається, палить вогонь

Місце тут класне, але щоб це відчути, потрібно приїхати в будній день, коли тут немає туристів. Нажаль, місцеву атракцію – диких коней тарпанів ми не побачили (мабуть, вони пішли гуляти в ліс), тому читали з інфотаблиці

Як і до кожного з коней, до свинок та овець тут звертаються по імені

Бачу, до шалаша зі старожитностями додали деревяні сани

В оселі «Розточчя” ми пообідали і я пропоную рухатися польовою дорогою через ліс, щоб вирулити на головну дорогу біля північного присілку Дубровиці, який називається Млинки. По дорозі Володя фотографує корів, які відпочивають під деревом

Ось виїхали на дорогу, до Головного європейського вододілу, біля якого жінка продавала опеньки

Мою пропозицію відвідати Майдан попутники радо підтримують. Знову ж таки в Майдані я був раніше і добре запам’ятав наскільки там суперово, тому не міг не поїхати ще раз. Підїждаємо до місцевої церкви св. Архистратига Михайла

Внизу від церкви, під горою тече потічок і є джерело. Перед ним ставочок

Як вернулися на дорогу, Володя зафотографував молодого вужа, якого якийсь добрий водій автівки вчасно помітив на дорозі, зупинився і взяв до рук, щоб відпустити. Рухаємося на схід і незабаром повертаємо з головної дороги ліворуч, щоб витягнути ровери на хребет. Згодом дивилися по ДЖІПІЕСу, що перепад висот на короткому відрізку становив 100 метрів(!). На жаль, контрове освітлення трохи збило повне враження від побаченого, проте всі відзначили місцевий рай (бомбезні краєвиди, тиша і сонце…)

Володя зупинився для фотосесії

Дорога попри сади веде в ліс і далі на схід до присілків Мокротина

Ми ж рухаємося на захід, попри нечисленні хатинки цієї частини Майдану, по дорозі зупиняємося назбирати яблук, а далі нас чекає стрімкий спуск спочатку через поле, а потім дорогою через ліс. Дорога настільки крута (даунхіллери були б в захваті!), що спочатку пробую гальмувати, але нічого не допомагає – несе по інерції вниз чи вбік, тому доводиться злізти з велосипеда, зійти вниз до огорожі місцевої турбази

Попри неї виїжджаємо на головну дорогу, якою крутимо на ще більш головну і далі до Львова. На місці ранкової зустрічі прощаємося і всі признають, що недільний виїзд на природу був просто фантастичний!

Підсумок: та що тут писати – трохи більше ніж за пів дня вдалося поїздити по дорогах різного покриття та ухилу, побачити суперові краєвиди Розточчя, поспілкуватися з цікавими людьми… Краще не придумаєш провести такий сонячний вихідний!

Статистика:

-Накрутив 87 км.

-З максимальною швидкістю 48,6 км./год.

-Середня швидкість була 17,5 км./год.

-Час руху в дорозі – 4 год. 57 хв.

Гігантський інтернет-архів "ДЕРЕВЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ