Крехів. Руда-Крехівська. Хитрейки. Велике Передмістя. Магерів. Городжів. Добросин.

Востанню неділю жовтня надумав собі побувати там, де не був - у селищі Магерів, на краю Розточчя. Короткі дороги, поля, піски, легке падіння, "Ей, поляки!" і не тільки...

Перед поїздкою пишу на beskyd.lviv.ua. У неділю не покидає відчуття, що поїду сам. Аж тут дзвінок. На тамтому кінці озивається потенційний попутник. Богдан (нік BShept). Я здивований.

Дивіться Архів газети "Експрес" з 1997 року !

До речі, мій канал на YouTube !

Зустрічаємося перед одинадцятою ранку на Рясній Руській. Богдан на байку типу "Турист". Крутимо до кінця кільцевої. Там піт-стоп десь на 5-8 хв. Нікого нема. Я так і передбачав. Добре, педалюємо удвох в напрямку на Крехів. Перед тим рахував, що петля по маршруту має вийти 100-110 км. Хочу до 18.00 вернутися дому. Дорога минає досить швидко. Іноді оглядаюся, чи ніхто з роверистів не доганяє нас. Вже Крехів. Поворот на монастир.

Заїхали сфоткали колишню римо-католицьку каплицю з 1930 року.

Звичайно, повернули до деревяної церкви - там якраз йшла служба Божа. Церква зовні не змінилася. Крутимо педалі на північ. По Крехові - но асфалт. Памятаю, який тут раніше лежав щебінь - для ровера капут! Раз-два - і вже в'їжджаємо до маленького сільця Руда-Крехівська з малесенькою церковцею.

Біля неї щось типу магазинчик-бар. Мєстні гопнікі, які, видно, похмелялися після вчорашнього, відкладають пляшки вбік - вся увага на нас (видно для них то екзотика...). Біля Руди-Крехівської самі озера. Частково зарослі. Ось одне з них, на виїзді з села, при дорозі (воду спустили).

Спочатку планував до Магерова через Кунин і Хитрейки. Але подивився на Гуглі, що на Хитрейки можна зрізати через Цитулю. Побачено - зроблено. Перед лісом повертаємо ліворуч до сільця Цетуля. Дорога - класно утрамбована грінтівка. Ми в Цитулі. Людей на вулиці нуль. Ліворуч видно великі площі колишніх садів. Не встиг роздивитися - селу кінець. Далі поле, піщана дорога і сосняки (бо ж пісок навколо!). Витягаю схему перемальовану з Гугла. Богдан думає шукати супутник, щоб налаштувати GPS в телефоні. Передумав. Вперед на Хитрейки.

Велокамери мої напомповані під асфальт, тому в піску гальмують. Спускати не збираюся. Їду полем. Ті польові дороги, зараза, то розходяться, то десь звертають, а я тільки зупиняюся. В Богдана в телефоні мапи від Нокії. Польові дороги не показують. Перед нами на горизонті маяк - храм в Хитрейках. Врешті я задовбався постійно звіряти де є. Повертаємо на дорогу до села. Назустріч дядько з псом. Я шось передумав зупинятися. Починаю розуміти, що ми змістилися вправо (тре було їхати далі прямо). Вже в селі Хитрейки. Їдемо вузькою вуличкою. Ось стара хата. Гілки яблуні аж звисають від соковитих плодів. Проганяю нав'язливу думку зупинитися і позбирати. Це час і не хочеться це все тягнути додому. Впираємося в дорогу, повертаємо ліворуч і незабаром виїжджаємо десь в центрі села. Знову дивлюся на схему. На нас дивиться місцева малолєтка, яка сидить біля якоїсь будівлі з мобілою. Думаю, куди далі: шукати дорогу в об'їзд заводу по лівій стороні чи по правій? Виїхали на гору. Сфоткали місцеву церкву.

Наповороті перед нами стара, але ще діюча цегельня. Вирішуємо її оминути правою стороною. Шось не дуже. Я виліз на гору глини, сфоткав цей антикваріат, з труби якого нон-стоп димить.

Бачимо перед нами за огорожею подиркотів мотоцикл. Ми за ним. Він горою, по кращій дорозі. Ми паралельною дорогою, у виїмці. Потім спуск в сторону лісу. Я спускаюся, в одній руці схема, в іншій тримаю кермо. Доля секунди - і як пишуть мєнти в рапорті "не справився з керуванням на піщаній дорозі, в результаті чого відбулося невелике падіння через кермо, з легким ушкодженням мяких тканин на коліні та забрудненням верхнього одягу". Встав. Прийшов у себе від несподіванки. Видно, мій ангел в той час заснув і не попередив бути уважним. За пару метрів бачу поворот праворуч. Прямо попід ліс веде дорога, якою думаю назад зрізати на Хитрейки. Ще трохи через поля-піски і ось ми у Великому-Перевеликому Передмісті.

Насправді до війни це сільце називалося Підгір'я. А Велике Передмістя було при самому Магерові. Тільки виїхали за село, як по правій стороні я побачив каплицю на цвинтарі. Каплиця стара і нині діюча. Звертаємо з дороги і до неї. В той час під'їжджає чорна "Октавія".Люди з неї на цвинтар, а я фоткати каплицю.

Вернулися на роздоріжжя. Час пообідати. Магерів майже перед нашими ногами. Сонце так лагідно погріває мені спинку, що не хочеться їхати далі. На горизонті з Магерова до нас топає бабця. Підійшла, подивилася, що якісь чужаки їдять з конячим апетитом, привіталася "Слава Ісусу Христу" і пішла в село. Ось ми і в Магерові. Тобто на його південно-східній околиці. Я їду і кручу-верчу головою. Бачу памятний знак "невідомому танкісту, який загинув в бою за Магерів 25.06.1941". Причому спочатку текст російською, потім продубльований українською.

Крутимо до центру селища. Село, як село, хіба що розлоге. А в центрі Магерова нам сюрприз! Ми впираємося у новозбудовану православну церкву, біля якої море народу слухає богослужіння - видно, тут сьогодні празник!

Люди побачивши двох вар'ятів на роверах кидають здивовані погляди. Місцева шпана, яка ходить тільки групами, також оцінює з відстані хто то такі і звідки. Мені це не подобається. Бачу між дерев памятник чи то льотчику чи то танкісту (не здогадався підійти ближче прочитати табличку).

Біля нової церкви ще стоїть колишня тимчасова деревяна каплиця.

Навпроти цієї церкви видно покинутий колишній польський костел Прсв. Трійці, який по війні трохи перекантували, що і на костел то мало подібний.

Біля нього якісь деревяні лавочки, якісь деревяні накриття-халабуди - то я в Магерові чи в якийсь циганський табір потрапив? Поблизу костелу ще памятник воінам-асвабадітєлям.

Поки стояли при дорозі в центрі Магерова, дітлашня-школярня не стрималася, щоб вигукнути до нас: "Ей, поляки!". Я хотів їм щось відповісти, та думаю, а нашо? Видно, поляки на роверах тут часті гості. Спустилися пару метрів вниз. По лівій стороні невелика калабаня, а по правій - будівля колишнього млина (польська давоєнна топокарта рулить!).

Трохи вище кидається у вічі висока цегляна з однієї сторони розбита водонапірна башта.

Знаю, що на цвинтарі ще є мурована каплиця Комарницьких. Але який цвинтар, яка каплиця, часу щораз менше! Е, ні, назад я на Хитрейки тими пісками не поїду. Пропоную нормальною дорогою через Добросин. Прийнято. Повільно їдем через центр Магерова. Людей навколо - ніби зі всіх хатів Магерова одночасно вийшли! Бачу на тлі яскравого будинку дерев'яного ведмедя, який погрожує лапою.

Неймовірно - будинок під євро, виявився місцевою сільрадою. Влада тут про себе дбає - який контраст у порівнянні з убогістю навколо! А ось і церква св.Юрія 1908-1914.

Майже корок - обабіч дороги все обліплено продавцями всякої релігійної атрибутики.

Народ цікавиться крамом, дівчата поглядають на нас. В декого в очах читабельно десь так: "Посади мене на багажник і забери звідси!". Потрохи залишаємо Магерів - чергове селище, яке побачив на Львівщині (не бачив тільки Бориню і Нижанковичі).

Непоганим асфальтом шпаримо на схід, до села Городжів. На полях дехто зрізує пізню капусту. На краю Городжева я фоткаю деревяну церкву. Далі при дорозі нову муровану.

Зупиняється іномарка. "Хлопці, як на Городжів заїхати?". "Та то і є Городжів!". Машина зривається з місця і повертає за церквою. Незабаром дивлюся по правій стороні в полі маса народу і машин. Що це? Ага, місцевий Супер кубок між футболістами за ящик водки:)

Після Городжева приближається велике село Добросин (ну, там де колись був "добрий син"). Нам в сторону Кунина треба. Можна перед переїздом праворуч. Та ми їдемо прямо - хочу зафоткати місцевий храм Воздвиження з історичною таблицею при вході.

Ходив між ялинок - таки знайшов вікно для фотокадру.

Напроти храму повністю відремонтований будинок з фігурою Христа перед ним. На будинку жодної таблиці.

Вертаємося назад і повертаємо ліворуч. Місцевий ексклюзив (в околиці нічо подібного не бачив) - вулиця з бруківки в сторону залізниці.

Повертаємо на вантажну платформу станції "Добросин". На станції тільки якась дівчина і товчуться двоє дітлахів з колесами.

Попереду шлях до села Кунин. Перед нами місцевий старший вело-байкер везе дві пластикових пляшки (мабуть, соляри) і говорить по мобілці. Ми його обігнали і за аркою по гальмах. Чому? Я вчасно побачив Богдана. Того, що Хмельницький. Того самого, якого серед поля поставили на постамент. Який досі дивиться з-за хаблазів на зарослу бурянами неньку-Україну.

Кунин. Нам ліворуч в сторону Крехова. Бай-бай, асфальт. Комашня так і летить в писок (а Богдан то без окулярів!). По ліву сторону величеньке озерце. Також спущене. Минаємо поворот на Цитулю, в який повертали раніше. Бачу по велокомп'ютері, що з цього місця зробили петлю на 32 км. Проїжджаємо знову Руду-Крехівську, а за нею робимо піт-стоп на підвечірок. Сонце немилостиво підтягується до горизонту. Стає холодніше. Незабаром асфальт і Крехів. Крехівські гопнікі всі в чорному побачивши велосипедистів пробують щось кидати в нашу сторону. Бидло, воно і в Крехові бидло... Заїжджаємо в Крехівсько-Дубровицький коридор. Сонце грається з нами у піджмурки - вигляне з-за гори і сховається. Педалувати стає щораз важче. Під гору біля Млинків на прохання Богдана йдемо пішки. За Дубровицею, біля роздоріжжя на Лозину стоять хлопець і дівчина біля кросового мотора. Курять собі. Обертаюся, думав поляки. Та ні, львівські. Після Туричі під 10% підйом знову ведем ровери. Ну а далі по кільцевій докотили до Рясної-Руської, де на розв'язці я попрощався з Богданом (Бодя, дякую за компанію!) і з останніх сил натискаючи на педалі, у напів сутінках покотив додому.

Хочу зробити щиросерде зізнання: за твої вбивчі кольори, люблю тебе я, осінь...

Підсумок: Скільки раз казав собі: та не зрізай дорогу полями-лісами! Ні, дальше навпростець хочеться... А зупинки-блукання час то забирають! Магерів я уявляв собі трохи охайніший. В реалі вийшло навпаки. Тут, як і всюди, парадокс: церкви (ну і сільрада того разу) мають бути "під евро", а дороги і все решта нехай лишаються в шоковому стані. А, ну і піску в цьому районі неміряно! По моєму, виїзд був пізнавальний...

Статистика:
-Накрутив усього 109,6 км.
-З максимальною швидкістю 50,1 км./год.
-Середня швидкість була 18,9 км./год.
-Час руху в дорозі – 5 год. 48 хв.

Гігантський інтернет-архів "ДЕРЕВЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ