Млинівці. Кудобинці. Ярославичі. Гукалівці. Перепельники. Беримівці. Грабківці (Тернопільщина)

Місяць лютих морозів. Я не виїзний. Три спроби поїхати потерпіли фіаско. Але шалені мандрівники не здаються! Вітер, сніг по-коліна, ризик не потрапити на електричку і ...екстремальна поїздка на розпеченому радіаторі!

Востаннє я виїздив за Львів рівно місяць назад. Просто "дах зносить" від одноманітності. Плюнув на все - точно їду. Вирішив - знову на улюблену Зборівщину. Є два маршрути. Після довгих роздумів моя мета - майже тупікові Перепельники. Чому? Писали, що там збереглася стара деревяна церква. Її фото в Інтернеті нема. Мушу перевірити. Шукаю компанію. Знайшов.

До речі, мій новий канал на YouTube !

Олексія відпустили з дому. Зранку в четвер двоє стартуємо тернопільською електричкою до ст.Зборів. За дві години виходимо з теплого вагону. Знаєте яке найпопулярніше місце на станції Зборів? Туалет! До нього черга, як на базарі за дешевою ковбасою. 11.00. Виходжу з Олексієм на трасу. Тут традиційно люди чекають на маршрутку. Питаю жінки як дістатися до Перепельників. Каже, за пів години буде автобус. А потім назад наступний аж о четвертій. 

Після нескладних підрахунків виявляється, що ним не встигнемо на електричку до Львова о 17.14. Йдемо вгору дорогою в сторону Заложців. Це - село Млинівці. Населення менше 800 чол. Ось по правій стороні красується новенький храм, очевидно, св. Миколи Чарнецького. Місце під будову освятили у 2001 р. Симпатична модернова святиня

Варто додати, що в Млинівцях своєї церкви ніколи раніше не було і вірні ходили до храму в сусідніх Грабківцях. Рухаємося далі. Дорога на Заложці розчищена. На горизонті бачимо наступне село - Кудобинці. Може зауважили, що більшість назв сіл в цьому районі закінчується на "-ці". Здалеку храм в Кудобинцях в Олексія асоціювався з вірменськими церквами. Підходимо ближче. Православна церква св. Іоана Богослова. На це вказує зображення святого на верху західної стіни. Над ним напис "Почаїв. Р.Б. 1929". Нижче: "Рем. 1989".

Церква зовні не приваблива, бо вимагає ремонту. Напроти неї - мурована дзвіниця. Найкраще святиню фоткати зі сторони дороги

Після Кудобинців зупиняємося на повороті в сторону Манаєва

Пройдено 5 км. До Перепельників звідси за моїми підрахунками десь 11 км. До найближчого села Ярославичі - 3,5 км. дорогою через поле. Вибору нема - йдемо! Тільки я собі подумав, де ж той автобус до Манаєва, який мав їхати "за пів години", як бачу, що трасою в сторону Заложців поїхав "ПАЗик". А ми вже від траси пройшли трохи! Ну і хрін з ним! В полі стабільно дме пронизливий колючий вітер. Дорога частково заметена снігом. По коліях видно, що по ній рідко їдуть автівки. Ноги пробуксовують в снігу - йти не легко

Дивлюся праворуч на поле, а там щось чорне побігло. Зупинилося. Настувборчило вуха. І знову побігло. А, то ж заєць! Пройшли ще кілька сот метрів і знову бачимо в полі зайця. Дісталися маленького села Ярославичі, населення якого трохи більше 200 чол. Стає зрозуміло, чому дорогою якою ми йшли майже ніхто не користується - увесь транспорт в сторону Перепельників їде на Баримівці і повертає на Монилівку, а потім в Ярославичах на Перепельники. На довоєнній польській топокарті на цвинтарі в Ярославичах була позначена чи то церква чи то велика каплиця. Сьогодні її там немає. В центрі Ярославичів повертаємо ліворуч в напрямку церкви. Храм збудований у 1925 р. як костел, а в 1946 р. перебудований на церкву Прсв. Трійці

Надвходом до церкви ось таке зображення

Вертаємося на дорогу. Бачу якийсь дідо набирає воду з криниці. Я до нього "Дай Боже щастя!". Чоловік далі крутить корбою. Я вже голосніше "Дай Боже!". Дідо обертається і киває головою у відповідь. Питаю, коли на Зборів маршрутки їдуть. Той думає і каже, що десь по першій, а потім по четвертій. Погані справи... Ми вже йти, аж тут до нас вискакує троха злий собака. "Ану додому пішов", - кричу до нього. Дядько у відповідь: "Та ви не бійтеся, він не кусає... Він думає, шо то Володя!". Таки правда, що собаки мають добру зорову пам'ять... Але я не той Володя. Тільки покинули Ярославичі, як йде назустріч жінка. Ану зроблю контрольну перевірку інформації. "Добрий день. Не знаєте коли буде маршрутка на Зборів?", - питаю. Жінка відповідає приблизно, як сказав той чоловік. Починаю розпитувати про Перепельники і чи є там дер. церква. Жінка говорить, що має бути. Я трохи пожалівся, що до Перепельників ми не потрапимо з таким розкладом автобусів. Пані поспівчувала і показала рукою на "УАЗик" (по-народному "бобик"), який стояв на краю села при дорозі: "Вони їдуть до Гукалівців, можете їх попросити, щоб підвезли". Не встигли ми відійти, як нас догнав той "УАЗик". Зупинився на диво. З Олексієм залазимо на заднє крісло. Чоловік і жінка їдуть в сусіднє село. Я до них причепився на рахунок Перепельників. "Так, є там деревяна церква. Біля мурованої повернете наліво, вона там стоїть на цвинтарі...", - відповів водій. Мені стало легше і піднявся настрій. Чоловік питає чи нам потрібно відкрити ту церкву. Кажу, що просто хочемо її зафотографувати зовні собі в архів - нас таке цікавить. Водій зрозумів і давай собі: "Тут в Баримівцях тоже є стара деревяна церква. І в Підгайчиках і в Данилівцях і в Кокутківцях...". За розмовами доїхали до села Гукалівці, розташованого між лісами. Населення - 240 чол. Спускаємося в долину і вже бачимо на схилі під лісом хіт нашого маршруту - мурований у 1930-х рр. польський костелик

Будівля стоїть при дорозі до с.Лопушани, напроти цвинтара. Колись його під якийсь склад використовували, дах накрили шифером, вікна частково замурували...

Симпатична будівля, без питань. Вежа і сигнатурка непогано збережені

Всередину я не ризикнув лізти, бо навколо снігу вище колін... Тепер йдемо подивитися на муровану церкву Воздвиження 1936 року, яка стоїть в центрі Гукалівців, на цвинтарі. Її попередниця, деревяна церква Воздвиження згоріла під час першої світової. По війні люди збудували тимчасову каплицю з глини, а в 1936 р. мурований храм "космічних форм", на мою думку

Пошкоджений під час другої світової храм відновили у 1947 р. Як бачите, будівля цікава тим, що має заокруглені форми

Поки ми фотографували, з Манаєва на Тернопіль вертається "ПАЗик". На зупинці водій виходить надвір, підпалює кавалок газети і пхає десь між переднє колосо. Мене в той час несамовито роздирають два бажання: або їдемо цим автобусом на станцію, але я не побачу дер. церкви у Перепельниках або йдемо до Перепельників, але тоді як дістанемося на станцію до 17.14? Бо як не встигнемо на цю електричку, залишається остання на Львів, яка приходить аж під 12-ту ночі, тоді мені капут - додому не доберуся! Згадую зі свого досвіду, що сміливим Фортуна часто обертається передом. До Перепельників менше трьох кілометрів. Ну що, Олексій, ризикнемо? Думка, що доведеться пертися сюди ще раз тільки заради одного села заводить змучені ноги і командує голові "Вперед на Перепельники!". Піднімаємося дорогою через ліс нагору. Люблю такі краєвиди

Незабаром, як в океані корабель, спочатку з-за гори з'являється верх, а потім увесь новий храм в селі Перепельники, який будували з 1995 по 2006 р.

Ліворуч нього цвинтар, на краю якого бачу деревяну церкву! Від радості хочеться закричати - не даремно вирішив сам перевірити інформацію про наявність старої церкви... У Перепельниках живе 467 чол. Село в долині і на схилах. В кінці ХІХ ст. Перепельниками володів польський землевласник Каземир Вольський. В центрі села мав фільварок і сад, в якому при дорозі до Гарбузова знаходився його родинний гробівець, над яким була каплиця (підтверджує це довоєнна польська топокарта!). Як розумію, на сьогодні каплиця не збереглася. Між мурованою і деревяною церквами, які стоять на південній околиці села (для нас то ідеально, бо часу в обріз!) нехай сотня метрів і цвинтар. Повністю завалений снігом. Бачу попри цвинтар вниз у село йде дорога. Ми бігом нею. Надіялися, що з дороги будуть сходи в сторону деревяної церкви. Аякже, сходи! Там схил, по якому зимою ніхто не видряпається! Біжимо назад до брами цвинтара. Час немилосердно веде зворотній відлік. Стою декілька секунд перед засніженим морем з надгробками і якась невидима сила штовхає мене вперед. Мені вже по барабану, що ноги мокрі, провалюються в сніг по коліна. Я біжу вперед, високо піднімаючи ноги, щоб не впасти лицем у холодний білий пух. Олексій йде за мною, заскакуючи в мої глибокі сліди. Захеканий і розчервонілий я прибіг до цієї церкви св. Косми і Дем'яна. Її збудували у 1854 році (про що свідчить вирізьблена дата на одвірку вхідних дверей, які, до речі, знаходяться не з заходу, а з півдня). Церква не діюча. Тризрубна, одноверха. Низ має з відкритого зрубу, верх - оббитий давно фарбованою бляхою. Віконечка чисто символічних розмірів. Дзвіниця мурована. Церква зовні, зрозуміло, має не привабливий вигляд, але для мене то дурниці. Головне - я до неї дістався і зафіксував до архіву! Можете мене обзивати якими хочете словами, але дав собі слово, що на блозі НЕ БУДЕ будь-яких деревяних церков! Вибачайте... Якось вибралися зі снігового "дурдому" назад на дорогу. Зупинка до 5-ти хвилин, щоб замінити мокрі носки на сухі. З тривогою дивлюся на годинник. Друга по обіді. До електрички три години. Перед нами важка дорога назад - 15-16 км. пішки до станції. Силою вбиваю в голову думку, що хтось нас таки підвезе, інакше... На початку Перепельників бачу в ліс йде дорога. На ній декілька слідів від саней. З'являється божевільна думка "зрізати" шлях до Гукалівців через ліс (я чомусь думаю, що лісова дорога має завести до церкви в Гукалівцях). Як згадаю, що знову доведеться в снігу волочитися, то цей варіат пропадає - йдемо дорогою. Болять коліна. Особливо, коли тре рухатися вгору. На виїзді з Гукалівців зупиняємося на короткий обід. Рука часто тягнеться за годинником. Чуємо позаду гуркіт. То їде трактор з лопатою, відгортає сніг з дороги. В кабіні тільки одне вільне місце. Нас двоє. Розчарування і тривога починають наступ. В полі між Гукалівцями і Ярославичами знову чуємо звук. Обертаємося разом. Їде бортовий "УАЗик". Здалеку бачу, що в кабіні тільки водій. Відчуваю - це наш останній шас вибратися звідси на колесах. Я готовий лягти посеред дороги - все одно не об'їде мене! З Олексієм емоційно махаємо руками. Машина поволі зупиняється. У мене зашкалюють емоції. Відкриваю двері, на радощах запихаюся в кабіну і ...мені відвисає щелепа. Мотор відкритий - на ньому немає захисного кожуха! Позаду мене пхає Олексій - не може закрити за собою двері! Я впираюся руками і ногами в кабіну. Врешті якось втиснулися. Пів моєї задниці на кріслі, пів - на радіаторі. Той так пече в ліву півкулю, що просто неможливо! Рушаємо. Машина легка, по дорозі кидає направо-наліво. А тут назустріч їде "ПАЗик" Тернопіль-Манаїв. Наш "УАЗик" так розхитало, що мало не врізалися в автобус! Водій останнього видно звернув трохи набік. Наш рятівник зупиняється і дивиться у зеркало. Каже, автобус не їде. Ну та, не вистарчало нам ше "ПАЗик" випихати зі снігу! Водій каже, що автобус таки виїхав і ми рушили далі. Я зауважив, що номери не тернопільські. Чоловік говорить, що машина аж з Вінниці. Питає куди нам треба. Кажемо - на станцію Зборів. "Я їду в Ярославичі до магазину хліб вигрузити", - відповідає водій. Потім їде через Монилівку на Заложці. Домовляємося, що ми йдемо на Монилівку, а він нас дорогою підбере і завезе до траси. Справді, перед Монилівкою бачимо нас доганяє цей "УАЗик" і довозить на головну дорогу. Сто раз дякуємо чоловікові, що врятував нас! Перед нами - село Беримівці. Сьогодні воно для нас як бонус. На перехресті під знаком "Кудинівці" повертаємо ліворуч і йдемо до місцевих церков. Зауважую, що на деяких будинках причеплені обереги (таке вже бачив у Зборові)

Неповірите, але до оберегу на одній з хатів причепили ...пляшку з горілки! Ось будівля сільради. Напроти неї повертаємо в сторону церков. Я чомусь відразу подумав, що нас побачать. Дорогу до святинь замело снігом. То люди до церкви рідко ходять чи сніг так часто падає? Ось вони - стара деревяна церковця (подібна до каплиці) св. Євстахія з 1924 року, новозбудована цегляна і дерев'яна дзвіниця між ними

Попередня церква походила з 1909 р. Існуючу збудували у 1924 р. на місці знищеної під час першої світової війни. У 1950 р. тодішня влада закрила церкву, а відновили богослужіння у ній в 1975 р. Оформлення над входом до старої церковці

Зробили фото і вже думаємо йти, як бачу, що в нашу сторону йде нашими ж слідами якийсь чоловік. По одягу видно, що не простий дядько, а мінімум службовець. А я ж відчував що так станеться! Зараз буде проводити допит. Вітається з нами і запитує, що тут робимо. Стараюся доброзичливо відповідати, що ми прості туристи, просто йшли дорогою, побачили церкви, хочемо собі на пам'ять зафоткати, грабувати навіть не думаємо, сірників з собою не маємо і т.д. На щастя, до чоловіка мій месидж швидко дійшов (якби була жінка - то було б проблем більше). Він розвернувся і ми за ним пішли на дорогу. З Беримівців до станції десь 6,5 км. Дивимося за часом - встигнемо. В Беримівцях при трасі зберегли радянський памятник

Село пройшли, йдемо трасою до залізниці. Раптом чуємо позаду ніби починає гальмувати якесь авто. Обертаюся і ...витріщую очі! Перед нами зупиняється він, той самий бортовий "УАЗик"!!!!!. Перша думка: зараз водій скаже, що забув з нас взяти гроші за проїзд. Бачу, що показує жестом щоб ми сідали. Знову я перший забираюся в кабіну на розпечений радіатор. Водій каже, що доїхав до Заложців, а тут шеф телефонує і каже вертати аж на Великий Ходачків (село на дорозі Тернопіль-Козова). Оце, нам щастя привалило! Довіз мене і Олексія до залізниці - вже навіть і не знаю, як дякувати тому чоловікові. А на годиннику щойно 16.00 - до електрички більше години! Сидіти цей час в холодній станції точно не буду. Є пропозиція піти до сусіднього села Грабківці. Туди трохи більше двох кілометрів. Ну та йдемо, хоч ноги ледве тягнуть. Від станції перейшли на ту сторону річки Стрипа і пішли сільською вулицею на північний-захід. Виявилося, що мурована церква св.Дмитра стоїть якраз на межі Млинівців та Грабківців

У1918 р. село і церква згоріли. У 1921 р. збудували тимчасову деревяну каплицю. Існуючу церкву, як розумію, закінчили щойно у 1971 р. (дата є на західній стіні храму), дзвіницю збудували у 1997 р.

Церква зовні не ремонтована, біля стіни стоїть порожня солом'яна шопка. Сходи на церковне подвір'я з дороги гранітні - коли покриті снігом, на них легко поломати собі руки-ноги. Вертаємося назад на станцію. Тут Олексій каже, щоб я повернув голову праворуч. Оце так фантазія селян, реалізована прямо перед хатою! Голосую, щоб цей твір виставили в модній арт-галереї Віктора Пінчука в Києві:)

Дочалапали до станції, ще почекали електричку і в перегрітому вагоні доїхали до Львова. Ще раз переконався що ризик на тверезу голову може принести несподівані позитивні результати. Як то кажуть "все добре, що добре закінчується...". Загалом 24 км. ногами по такому снігу - то вам не забавка:) Олексій, дякую за компанію в подорожі!!!

Підсумок: не знаючи розкладу транспорту не варто йти далеко від залізниці, якщо хочеш вернутися додому сьогодні. Як в дорозі не було важко, ніколи не треба опускати руки і залишати надію на краще. Чудеса існують. Треба в них вірити:)
Час у дорозі: зі Львова>до Львова - 10 год. 45 хв.
Бюджет на дорогу: маршрутки по Львову + електричка 2+22=24 грн.

Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)!

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ