субота, 2 грудня 2017 р.

Деренівка. Довге. Долина. Млиниська. Кобиловолоки. Оришківці. Майдан. Гадинківці. Красне. Козина


4.20 ночі. Перший день зими 2017 року. Район «МЕТРО» на Городоцькій. Сідаю в автомобіль відомого мандрівника Ігора Пунди і ми стартуємо в Тернопільську область за останніми дерев’яними церквами цієї області для сайту www.decerkva.org.ua і заодно для “Вікіпедії». Попереду біля 600(!) кілометрів дороги і нові враження. В цьому пості дивіться випадкові фото з деяких сіл по маршруту, а незабаром будуть фото з містечок. Вперед, разом з нами! )


Вигляд треку нашої поїздки шедевром москальського автопрому «ВАЗ-21099» ))
01.

7.25 ранку. Ледь починає світати… Ми вже проїхали 207 км. з моменту старту Ігора з дому і перша зупинка по маршруту в селі

ДЕРЕНІВКА (Теребовлянського району)
Над селом домінує нова мурована церква Воскресіння
02.

Після Деренівки відразу йде населений пункт з назвою

ДОВГЕ (Теребовлянського району)
Ситуація подібна, що й в попередньому селі – стару деревяну церкву залишили, а поблизу постала нова мурована (назви не знаю)
03.

Після цього села переїжджаємо долину і міст через річку Серет і бачимо на хребті два храми села

ДОЛИНА (Теребовлянського району)
04.

Фотографуємо їх з дороги, тільки вийшовши з автомобіля на хвилину, щоб не витрачати дорогоцінний час. Спочатку йде костел Прсв. Трійці
05.

Всього за 80 метрів на схід від нього побачите церкву святого Миколая
06.

Далі піднімаємося дорогою вгору через ліс до населеного пункту

МЛИНИСЬКА (Теребовлянського району)
За якихось 130 метрів на захід від головної дороги, в центрі села все ще стоїть ось такий костелик (або точніше громадська каплиця)
07.

Наступне село, яке практично зрослося з Млиниськами (або навпаки) з промовистою назвою

КОБИЛОВОЛОКИ (Теребовлянського району)
В центрі при дорозі фотографуємо церкву Воскресіння Господнього…
08.

Вже вдома переглядаючи карту Кобиловолок побачив, що на півночі села є колишній костел – шкода, що про це взнав запізно… На виїзді з цього населеного пункту зупинилися, відкрили вікна і …в салон машини увірвався різкий неприємний запах. А все тому, що десь за 600 метрів в полі є немало відстійників чогось-там…
Далі покажу фото з великого села

ОРИШКІВЦІ (Гусятинського району)
Величезна мурована на початку 1990-х років церква Покрови Пр. Богородиці, за якою «заховалася» маленька старенька дерев’яна церковця…
09.

Тепер їдемо на захід, до невеличкого поселення з назвою

МАЙДАН (Гусятинського району)
В центрі Майдану (тут ми були вже о 10.00), при дорозі, наразі не завалилося от таке чудо…

10.
Якийсь місцевий дядько побачивши незнайомців, які фотографують цю руїну, почав щось собі говорити польською мовою, а потім давай розпитувати нас вже українською чи будуть цю колишню святиню відновлювати… Але ми рухаємося через це село до деревяної церкви, проїжджаючи попри нову, фарбовану в такий позитивний колір…
11.

Ось нас вітає опадами мокрого снігу чимале село з однойменною залізничною станцією

ГАДИНКІВЦІ (Гусятинського району)
Не виходячи з автівки фотографуємо місцеву церкву Різдва Пр. Богородиці
12.

На прицерковній території стоїть такий крутий пам’ятник
13.

Після пошуків інформації все стало зрозуміло – в Гадинківцях 1867 року народився Григорій Хомишин, який буде єпископом УГКЦ, саме його таким чином увіковічнили земляки…

Тепер прямуємо на північний схід. Ми на дорозі Гримайлів – Сатанів… Біля повороту до сіл Паївка/Зелене заповідник «Медобори» виставив такі-ось чудеса з каменю…
14.

Хочеш – не хочеш, але зупинишся і підеш придивитися що там написано/намальовано… Далі починається підйом на хребет через ліс. Зупинилися, щоб насолодитися панорамою полів і недалекого села Вікно (думаю, вам щось десь там видно)…
15.

Як проїхали ліс, тоді потрапили до вузлового села

КРАСНЕ (Гусятинського району)
Чому вузлове? Бо звідти йдуть дороги в чотири напрямки до сіл: Гримайлів, Товсте, Калагарівка і Козина. В центрі Красного маємо дві святині. Костел святого Антонія…
16.

…і церкву Прсв. Трійці
17.

З Красного наша «дев’яносто дев’ята модель” підстрибуючи на ямах втрамбованої нечисленними колесами машин дорогою несе нас до тупикової маленької мальовничої… Одним словом це ся стало – ми в селі

КОЗИНА (Гусятинського району)
Я це віддалене село (ха, місцева жінка сказала, що до них три рази на день їздить автобус!) запам’ятаю, звичайно… По-перше, тут зафіксували останню стару дерев’яну церкву на Тернопільщині (знаю, що не бачив ще церкви-каплиці в селі Медова, Зборівського району, але то таке…). Ангелики на брамі на прицерковну територію вітають рідкісних відвідувачів цієї церкви…
18.

А по-друге, Ігор вирішив спробувати «зрізати» дорогу з Козини на хмельницьку сторону – щоб не робити гак через Красне, захотів проїхати невідомою нам розкислою після дощів грунтівкою попри берег Збруча і ліс до дамби на тому ж Збручі. Якби переїхали дамбу, тоді дорогою біля бази відпочинку «Заграва» і село Мартинківці вже Хмельницької області можна було б виїхати на асфальтівку, яка веде з Сатанова до траси Умань-Львів. Я був проти цієї авантюри і ще на початку розумів, що в кращому випадку нічого з неї не вийде, але «водій завжди правИй…». З шаленим ревом двигуна валить в невідомість по вщент розбитій грунтівці повністю заляпаний болотом «ВАЗ»… І ось вона, мрія Ігора – внизу справді видно дамбу через Збруч, але… Ми приїхали в тупик. Поруч розташований якийсь кемпінг. На шалений звук нашої машини, який розривав навколишню тиху ідилію, вийшов чоловік… Ігор каже йому, що хочемо проїхати дамбою на ту сторону, причому самі бачимо, що в’їзд на дамбу з нашої сторони перекритий воротами. Чоловік суржиком відповідає, що нічого в нас не вийде, але все ж телефонує комусь. Після цього повідомляє, що на дамбі «камери», «треба дозвіл з Києва», «вас не пропустять» і тому подібне… Якось розвернулися і давай газу, щоб не застрягти в цій глибокій заболоченій колії… Дякувати Богу нас не знесло з дороги в обрив і ми якось виїхали назад до початку Козини…

Незабаром будуть пости з експрес-походеньок двома містами і двома селищами, які були по маршруті поїздки. Дочекайтеся!

 

Немає коментарів:

Дописати коментар