четвер, 7 лютого 2019 р.

Буськ

Якщо ви запитаєте мене, які маю асоціації з містечком Буськ, то відповім – ні, не з буськами (лелеками) і навіть не з місцевими дівчатами, а з трохи дивною і комічною історією, в яку я свого часу потрапив… Зараз ви зрозумієте про що мова (після детального опису історії йде текст про саме місто)…

Отож, в кінці 2008 року я ходив селами Буського району (з маршрутками тоді була біда), щоб зафотографувати в них старі дерев’яні церкви. Одного похмурого холодного дня звернув з головної дороги на іншу, яка веде в одне з сіл (тепер не пригадаю назви). Тут чую позаду звук автомобіля. Обернувся, бачу їде старий Жигуль («копійка»), за кермом тільки один водій. Я махнув рукою - авто зупинилося. Чоловік за кермом показав жестом, щоб я сідав всередину салону. Питає до кого їду. Кажу, що у справах. Він відповів, що також у справах і незабаром вертатиме назад. Я попросив його зупинитися на початку села. Пішов зафотографував церкву і рухаюся порожньою дорогою туди, звідки прийшов.

За деякий час біля мене зупиняється …той самий чоловік і з усмішкою каже: «Ти вже? Де їдеш? В Буськ? Тоді сідай!». Не поспішаючи їдемо порожньою дорогою і чоловік (на вигляд трохи старше середніх років) розпитує мене хто, звідки, де роблю. Якось за розмовою сказав йому, що раніше працював у супермаркеті. Ця відповідь, неочікувано для мене, справила на водія ефект бомби! Він почав активно цікавитися деталями такої роботи, а потім каже: «Моїй жінці запропонували роботу касиром в супермаркеті Буська, я їй кажу, що то тяжка робота, вона там не витримає, а вона мені не вірить!» - емоційно пояснює чоловік, часто повертаючись до мене. Щоб підтримати розмову, киваю головою, мовляв, так і є. Водій на декілька секунд замовкає.

«Слухай, - раптово звертається в мою сторону, – зараз ми приїдемо до мене додому і ти сам розкажеш моїй жінці, що то тяжка робота касиром в супермаркеті, може вона тобі повірить!». Я такий сиджу в шоці, думаю, як викрутитися з даної ситуації. «Давайте ви самі їй перекажіть мої слова, мені треба на маршрутку до Львова», - пробую переконати мого співрозмовника. Бачу по його задоволеному виразу обличчя, що це вже не подіє. «Та шо ти переживаєш, - з легкою усмішкою каже той, – просто розкажеш жінці і потім я тебе відвезу на автостанцію». Приїхали в Буськ до старого, декілька поверхового будинку. Чоловік з азартом запрошує мене до себе в квартиру. Заходимо на перший поверх, він відкриває двері помешкання і першого впускає мене, сам заходить відразу за мною. Вхід в квартиру виявився прямо до кухні.

Перше, що я побачив там, було навіть не перелякане від здивування обличчя його жінки, а …ціла каструля щойно спечених свіжих пиріжків, від запаху яких в мене голова пішла обертом (находився в цей день селами – був голодний, як вовк!). Чоловік до жінки (імені точно не пам’ятаю, нехай буде Галя) : «Галя, дивися, зустрів пацана, каже, що робив в супермаркеті! Скажи їй, - штурхає мене, - яка то тяжка робота, бо вона мені не вірить, каже, що зможе там робити!». А в мене рот ніби заклинило, бо дивлюся то на пиріжки, то на Галю, яка нерухомо стоїть з рушником в руці, одягнена у старий фартух і досі не розуміє хто я такий і що тут відбувається. Починаю щось молоти язиком на кшталт «Так-так, робота не проста, там відповідальність велика, бо все багато грошей, тре бути дуже уважним і т п.». «Бачиш, - радісно розпинається її чоловік, - а ти мені не вірила!».

Галя врешті прийшла до тями і каже йому (також імені не пригадую, нехай буде Іван) : «Іване, ти шо зовсім здурів чи шо!? Запрошуєш додому чужу людину (киває на мене), щоб мені ото сказали!?». Відчуваю, що ситуація починає ставати непрогнозованою (мені може дістатися першому, бо стою посередині між чоловіком і жінкою), тому звертаюся до Галі: «Вибачте, я не хотів заходити, просто ваш чоловік мене дуже попросив». Іван, з відчуттям виконаної місії, вже відчинив двері квартири і похапцем виходить надвір. «То ви мені вибачте, - проводжаючи з квартири відповідає Галя, - що мій чоловік такий ненормальний!». Я з Іваном підійшов до його автомобіля, він каже, що зараз щось там витягне з багажника і відвезе мене на автостанцію. Починаю дуже дякувати і казати, що не треба, бо сам знаю дорогу. Ми прощаємося. От пам’ятаю це немов сьогодні було – йду на автостанцію в Буську, а перед моїми очима шокована Галя у фартусі, з рушником в руці і такий неймовірний запах свіжо спечених пиріжків…

Ще хочете прочитати про сам Буськ? Тоді гайда зі мною в такий прекрасний лютневий четвер! Цьому райцентру, разом з Перемишлянами і Яворовом, не зовсім пощастило – до нього не доїдете електричкою. Тому я сідаю у Львові на здолбунівську електричку і по одинадцятій годині дня виходжу на станції Красне…
01.

До речі, поблизу даної станції бачили нову дерев’яну церкву? Вона стоїть на території “Еко хостелу», де також розташовані декілька старих дерев’яних хат, покриті гонтами. На стінах там висять оригінальні старовинні речі – як маєте час, варто зайти подивитися ближче…
02.

На площі перед станцією Красне людей чекає маршрутка до Буська. На моє здивування, за відстань в якихось 6 – 7 км. (від Красного до Буська, час поїздки всього 15 хв.) водій бере за проїзд 8 гривень. Та навіть на ті 8 грн. я не проїхав – на початку «міста червонодзьобих птахів» перед очима промайнула жовта церква. Вийшов на зупинці, трохи вернувся назад, щоб зафотографувати церкву св. Юрія (без поняття, коли збудована)…
03.

Не поспішаючи йду в напрямку до центру міста. Перше, що кинулося мені у вічі, як пішоходу, замощені сучасною бруківкою хідники – тут Буську респект! По лівій стороні в маленькому скверику пам’ятник репресованим і депортованим українцям…
04.

Ще пару кроків і я стою на першій площі, перед місцевою ратушею…
05.

Годинник на вежі ратуші видно чисто символічний, бо час показує (якщо взагалі показує) неправильно…
06.

Звичайно, на гербі старовинного міста має бути бусько (лелека)…
07.

Коли роздивлявся площу перед ратушею, побачив дещо дивне… Підійшов ближче. Та ні, це справді таке слоненя ?
08.

По сусідству з ратушею стоїть церква св. апостолів Петра і Павла, зведена з 1994 по 1998 роки…
09.

Переходжу мостом через річку Західний Буг… Бачите ці мега-патріотичні ворота, які сьогодні зачинені? За ними вас чекає колишня гордість Буська…
10.

Щоб побачити зблизька колишній палац відомого свого часу графа Бадені, мені довелося шукати до нього вхід поміж сусідні двоповерхові комунальні будинки і чиїсь прибудинкові городи - все таки вийшов до нього (насправді треба було пройти від головної брами трохи далі і там через ворота при вулиці можна зайти)… Сьогодні ця будівля навіть в сонячний день навіює смуток…
11.

Парадний вхід… Всередину приміщень потрапити не вдалося (можливо погано шукав)…
12.

Вигляд на цей вхід збоку… Самі бачите в якому все стані…
13.

До палацу зроблені прибудови…
14.

Тильний фасад… Через розбиті вікна можна побачити всередині повну пустку…
15.

Деякі вікна взагалі чимось закрили, щоб не заливало дощами…
16.

Ще один бічний фасад давньої панської розкоші, яку винищили колишні варвари і добили сучасні…
17.

Збоку другої площі Буська, можна побачити зовсім непримітну стару будівлю. Виявляється в ній колись була електровня (місце, де виробляли електричний струм)…
18.

Посеред просторої території майорить величезний національний прапор…
19.

…поруч Монументу Незалежності…
20.

Який же Буськ без буськів?
21.

Якщо бути уважним, побачите, що в місті про них згадують і не раз…
22.

Третя площа міста, яке в давнину називали «Маленька Венеція» (через те, що тут на рівнині часто розливалися місцеві річки і затоплювали все навколо), називається «Ринок»… Він без ратуші, та й забудова площі так собі…
23.

Посеред ринку, на колоні, стоїть цікава фігура – «Ангел Хоронитель Буська»…
24.

Якби не таблиця на його постаменті, то, можливо, не здогадався б…
25.

З іншої сторони на постаменті нагадування, наскільки Буськ старий…
26.

Поблизу Ринку неможливо не зауважити римо-католицький костел Святого Станіслава…
27.

Симпатична пластика головного фасаду…
28.

Від площі Ринок видно церкву з «золотими» банями… Якщо йти в сторону цієї церкви, то ліворуч бачите будівлю з арковими вікнами і дахом який покрили шифером? Так-так, це колишня синагога (тепер там Дім Молитви)…
29.

Ця ж будівля, тільки з тильної сторони. Повний контраст. Тут ще живуть люди…
30.

Ново будована(?) церква святого Миколая по вул. Шкільна в сонячний день буквально засліплює блиском жовтої бляхи…
31.

У центрі Буська є Парк ім. Івана Франка, через який тече досить повноводний Західний Буг…
32.

Скульптури в цьому парку… Обличчя дівчини зовсім не нагадує жіноче )
33.

Біля парку, на автостанції, сідаю в маршрутку до Красного і прощаюся зі скромним на пам’ятки, але сьогодні сонячним «містом лелеки», наспівуючи собі відомого виконавця популярну пісеньку «Буську, принеси Гануську!» ))
34.
В кожному містечку справді можна знайти і побачити немало цікавого – вибирайтеся з дому частіше, світ навколо чекає на вас!

Сподобався пост? То поділіться ним на своїх сторінках у соцмережах (кнопки під постом) - це ваша мінімальна подяка за працю автора блогу. Дякую!
 

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 

Немає коментарів:

Дописати коментар