Сокаль

«Шановні пасажири! Наш трохи немитий, запльований і смердячий лайнер прибуває в Сокаль – над Західним Бугом. Прохання не забувати в салоні свої голови, смартфони та інші цінні речі ! Нагадуємо, що відправлення лайнера строго в 16 годині 32 хвилини!». Єдине тут придумане мною слово «лайнер», все решта – чиста правда, як і те, що зараз побачите через об’єктив фотокамери залите сонцем «най-най» місто північної Львівщини…

Якщо театр починається з гардеробної, то більшість міст, особисто для мене, починаються з залізничного вокзалу. Ось він, сокальський хаб (бо тут можна пересісти на дизель до Ковеля і навіть до Рави-Руської), а біля нього той самий «лайнер» про який писав ))

01.

В мене є аж чотири вільні години, тому ловлячи кайф від тепленького зимового сонечка, повільно йду в місто, де певний час не був. Для тих, хто «в танку» поясню – залізнична станція розташована в селищі Жвирка, а от Сокаль там (киваю головою в східному напрямку), за рікою… Та давайте я уточню в цифрах – щоб пройти відстань від станції (якщо ви приїхали потягом) до найдальшого історичного об’єкту в Сокалі, доведеться помучити ваші ноги на майже чотири кілометри! Вам страшно? Якщо так, лежіть на дивані і дивіться новини))

До речі, мій новий канал на YouTube !

Зі Жвирки в Сокаль веде широкий автомобільний міст через ще більш широкий Західний Буг… Гарантую, що на мості ви точно зробите зупинку, щоб насолодитися приблизно такою картиною…

02.

Вражаючий за розмахом колишній комплекс бернардинського монастиря – тепер колишня(?) Сокальська виправна колонія №47 – після також колишньої пожежі вже не є настільки довершеним… Та все ще мальовничо віддзеркалюється у темних водах ріки…

03.

Міст позаду, відвідини Сокаля – попереду. Перше, що кидається у вічі – аж три знаки з написом назви міста! Он, дорожній, відразу за ним рекламно-історичний…

04.

…а трохи далі, посеред кільця, монументально-радянський (тризуб причепили замість зірки?) на тлі якого «штампований» пам’ятник Хмельницькому і фігура Богородиці…

05.

Від кільця повертаю ліворуч на широку вулицю Шептицьких – вона приведе в центр міста. Розглядаюся навколо. Щось не так. Ви знаєте, на хідниках, газонах, вулиці, не видно …сміття! Забігаючи наперед – як мінімум головну вулицю в цьому райцентрі мабуть «вилизують» з ранку до ночі 365 днів на рік або ж сокальський штучний інтелект штрафує будь-кого, хто тільки подумав про те, щоб викинути обгортку з цукерки ))

Добре, хто в моєму списку відвідин найцікавішого в Сокалі за порядковим номером один? Так, вежа колишнього монастиря бригідок, яку самостійно знайшов… Кадр вдалий, бо через гілки дерев на іншому березі видно «бернардинів»…

06.

Вежа так собі… Затишну територію біля неї облюбували фанати оковитої (судячи з кількості пляшок з-під різного алкоголю)…

07.

Вернувся назад на вул.. Шептицького… Наразі все більш-менш цікаве є по лівій стороні (якщо йти в центр) вулиці. Наприклад – «Сокальська станція юних техніків»…

08.

Пройдіть трохи далі – масштаб будівель зростає! Тільки фрагмент корпусу місцевої школи-ліцею №2 як вам?…

09.

До центру ось-ось, домінанти навколишнього простору безупинно притягують погляд, аж тут на тобі! – тарілка лайна просто в лице поціновувачу естетичного і довершеного…

10.

Якщо вас випадково знудило від побаченого, відразу поверніть голову праворуч – найбільший в центрі міста собор (не кажіть церква, бо вас як мінімум не зрозуміють!) святих апостолів Петра і Павла… Правда, стало легше?

11.

Наскільки доцільно і практично і для кого високо на фронтоні великого портику було чіпляти «золотисті» букви старослов’янського шрифту, які слабо видно?

12.

Між колонами дві скульптури – Петро з ключами дивиться замріяно десь в сторону Жвирки (а яка цікава тінь на колоні!)…

13.

Павло з мечем і другою рукою, в якої видно ТРИ пальці дивиться на мене як гіпнотизер…

14.

Велич собору, який збудували ще в 1904 році, хочеться оцінити хоча б збоку, проте не просто це зробити…

15.

Якщо ви людина страшно допитлива і вас не задовольняє те, що бачите, сміливо шукайте прохід до тильної сторони собору – там він постане для вас з іншого ракурсу…

16.

Майже навпроти собору бачите вулицю? Вона приведе до церкви святого архангела Михаїла…

17.

Храм, датування якого розтягнулося від 1778 до 1835 років, зовні не справляє особливого враження (ну, після собору, це зрозуміло)…

18.

Чого не скажеш про колишній римо-католицький костел, зведений в 1930-х роках просто в серці Сокаля!

19.

Колись поляки на питання «хто в хаті господар?» відповідали розмахом своїх громадських будівель - підозрюю, масштаби костелу монастиря бернардинів у Жвирці, надихнули творця сего гіганта зробити щось подібне, щоб сокальчани ахнули від здивування…

20.

Не має значення чи сьогодні ви дивитеся на нього зблизька…

21.

…чи з відстані – все одно якось аж слів бракує описати, скільки в той час не шкодували ні грошей, ні ресурсів, щоб показати своє «я»…

22.

Та не костелом єдиним… По вул.. Тартаківська пішов до першого перехрестя… Велика сіра будівля з пластиковими вікнами, зведена в ХІХ столітті… Тепер школа-інтернат…

23.

Навпроти неї через вул.. Шашкевича дахами з металочерепиці може привабити лікарня (первісно – повітова лікарня, ХІХ ст..)…

24.

Пора знову вернутися на центральну вулицю Шептицького, де я не фотографував сокальську ратушу, на яку використали весь річний запас червоної металодахівки ))…

25.

Вона дивна, бо не велика і не висока, зате безпомилково впізнаєш її серед інших… Моя звичка «Бачу годинник на ратуші – звіряю з реальним часом» тут дала позитивний результат – годинник на вежі показує чесно…

26.

Вигляд з тильної сторони… Скромно…

27.

Якщо в центрі Сокаля дивитися не тільки на дівчат, під ноги, а й на стіни, то побачите, як в совєтський період художніми засобами містянам нагадували, хто їх насправді годує…

28.

…будує, приносить пошту, охороняє та й все решта робить…

29.

Я б сказав «Найвишуканіший громадський будиночок» (колись Будинок Позичкової каси, 1905 р.), що побачив серед історичних цікавинок того дня в Сокалі …

30.

На площі Січових Стрільців – найбільшій в центрі міста – стоїть менш вишукана будівля Районного суду, яку ще й дерева заступають…

31.

В кінці площі побачив несподіванку для себе – невеличкий досить симпатичний будиночок, де зараз Сокальська районна бібліотека…

32.

Рухаюся далі попри податкову, потім районну раду… Чималих розмірів Народний дім, в якому після будівництва в ХІХ ст.. розміщувалося Товариство «Сокіл»…

33.

Вигляд з протилежної, сонячної сторони трохи веселіший…

34.

Від Народного дому заболочена дорога веде в місцевий парк, де полюбляють посидіти на лавках жіночки з цигарками в зубах і поділитися останніми новинами молоді матусі з візочками. Так от, на краю парку все ще існує давня синагога з XVII століття…

35.

Без даху, але стіни не здалися ні часу, ні варварам…

36.

На протилежній стороні оазису відпочинку сокальчан, зефірним кольором приваблює церква святого Миколая, розташована якраз на березі Західного Бугу…

37.

Кажуть, найстаріша будівля(?) міста, бо постала ще в XVI столітті…

38.

Недалеко від церкви зможете побачити і прочитати отаке…

39.

А якщо вам закортить спуститися безпосередньо до ріки, то в сонячну погоду будете зачаровані видом і пречудовими силуетами на горизонті…

40.

І думав, що на сьогодні мені вистачить оглядин і вражень від побаченого… Проте наявність вільного часу «з запасом» зробила своє – мене понесло подивитися на руїни старого млина – що тут сказати, з розмахом будували (як і багато іншого в Сокалі)…

41.

Тепер вже точно пора на залізничну станцію… Знову йду через центр, знову захоплено розглядаю костел, собор, знову дивуюся відсутності сміття навколо, знову насолоджуюся дивовижною аурою міста і ловлю себе на думці, що Сокаль невидимо та легко може закрутити тобі голову і тихенько шепнути на вухо «Приїдеш до мене ще?»

Вибирайтеся з дому частіше, Україна чекає на вас!

Сподобався пост? То поділіться посиланням на своїх сторінках у соцмережах  - це мінімальна подяка за працю автора блогу. Дякую!

Гігантський інтернет-архів   "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ"

 
 ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ